Туристичний об'єкт у Тернополі

“Дуже показовий макет, корисний для розуміння того, скільки Тернопіль втратив споруд, особливо у ХХ ст.”

“Відвідувала печеру 06.07 у складі групи. На "базі" можна взяти напрокат ліхтарик і комбез. В печеру вдягала лосини довгі, світшот, гумові черевики на шнурках і зверху комбез. Коли рухаєшся - дуже комфортно, якщо хвилинки дві стоїш - вже стає прохолодно, бо температура біля 10-11 градусів. Деякі люди брали шапочки чи бафи, не завадили б рукавички ( звичайні чі будівельні-огородні), бо іноді повзеш навколішках) До печери від хатинки хвилин 8 ходу, йдеш вже одягнутий) На дві години прогулянки нічого не брала з собою, пити не хотілося) Кристали не дуже вразили, але сама атмосфера крута)”

“Дубу більше 300 років, а висота дерева перевищує 25 метрів. Під час панування Польщі, в дуплі дерева знаходилась ікона, якій поклонялися віряни. Якщо відвідуєте оглядовий майданчик Інь-Ян, то варто подивитись і на дуб.”

“Дуже гарний костел, і ззовні і зсередини. Територія доглянута.”

“Музей світових музичних інструментів. Нажаль був зачинений.”

“Костел святого Станіслава в місті Чортків Тернопільська область У 2016 році костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в Чорткові, або Домініканський костел у Чорткові увійшов до ТОП-7 найвеличніших католицьких храмів України. Споруджений на початку XVII століття. У 1683 році в монастирському костелі побував наступний польський король – Ян ІІІ Собєський. Наприкінці XIX століття старий костел не вміщував усіх парафіян, а їх кількість зростала. Тому старий храм з частиною мурів частково розібрали, а на його місці за проєктом, польського архітектора, професора Краківського університету Яна Кароля Саса-Зубжицького на початку ХХ століття звели новий храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих, які виготовили майстри Чеслав Стовп та Діаман Станкевич. Завершили будівництво у 1910 році. Проте у 1914 році костел пограбували російські війська та зняли дзвони. З приходом радянської окупації костел зачинили і перетворили на склад. Повернули костел віруючим наприкінці 80-х. Зараз костел діючий, він просто неймовірної краси та атмосфери, а побувати на службі у ньому одне задоволення!”

“Дуже гарне місце з діючою церквою. Я був в неділю і потрапив на службу. Мені сподобалося.”

“Дуже цікаве та оригінальне місце. Великий скельний масив окутаний містикою та легендами))) Рекомендую замовити в місцевих хоча б невеличку екскурсію, так ще цікавіше плюс почуєте різні версії походження та легенди. Тут можна погуляти, зробити гарні фото, помилуватися краєвидами, смачно поїсти, купити сувенірів та зарядитися позитивною енергією!!)))”

“Неймовірно красиве місце, яб назвав його краще БОЖИЙ Великий Камінь, бо таку красу створює тільки ГОСПОДЬ. З цієї висоти відкривається мальовничі краєвиди в гарну погоду - огляд на десятки кілометрів навколо Видно здалека на північ позолочені купола церкви скорш за все Почаїв храм. Поруч монастир. Легкодоступна локація. Доїхати можливо авто , яке залишити біля каплички нижче. Головне не смітити а зберегти це місце.”

“Печери Рукомишу або скельний монастир. Печерні храм і монастир були облаштовані в XIII ст. ченцями Києво-Печерської Лаври і на сьогодні є діючим об'єктом. Місце також відоме тим, що в 1967 році, при спробі затримання тут вчинив самспалення підпільник УПА Юрій Михайлецький. Скельний монастир і його історія дуже цікаві - вартує уваги! PS: Перед поїздкою краще ознайомитись з історією цього місця з публічних джерел.”

“Відвідали це місце як туристи, хоча й належимо до іншої конфесії. Ну що сказати: духовні святині як і місцевість в охайному доглянутому вигляді Все інше, без коментарів.”

“Чудове місце, неймовірні краєвиди, місце гармонії. Дорога не ідеальна, але доїхати можна до самої локації без проблем.”

“Були на сніданках, принесли комплімент від закладу - приємно та смачно. Сирники були неймовірно ніжні та смачні. Інший сніданок теж смачний та поживний. Цікаво територія та сам заклад, а які гарні вони подають тарілки.”

“Гарно, навіть узимку, коли фонтан не працює.”

“Чудове місце. Але правильно Тарасу Шевченку, а не Тарасові Шевченку. Мою правку чомусь відхиляє.”

“Заслужений пам'ятник найкориснішій комасі - бджолі”

“Цікава історія появи цього годинника.”

“Ніч була тихою. У вікні горіли кілька далеких вогників — вони здавалися чужими, як і все тут. Я сидів на краю ліжка й курив. Дим повільно танув у холодному повітрі кімнати. Стіни дивилися на мене, як незнайомі очі. У них не було жодного спогаду. Я раптом подумав: тут ніхто не знає, ким я був. Дипломи лежали у валізі. Валіза стояла в кутку, як доказ того, що моє минуле справді існувало. Іноді мені здавалося, що я міг усе це вига­дати: друзів, вулиці, голоси. Тут цього не було, а отже, ніби й не було мене. Вдень я ходив містом. Місто було спокійне, навіть лагідне. Люди поспішали у своїх справах. Вони не знали, що я колись жив інше життя, де були мої кафе, мої вечори, мої жарти. І я відчував себе тінню, що рухається серед світла. Увечері дитина спитала: — А коли ми повернемося? Я зробив ковток води й мовчав. Бо повернення не існує. Тепер є тільки «тут», і довго ще буде боліти «там». Я ліг на ліжко. Тиша була густа, як у зимових ночах. Я подумав, що завтра знову піду в це місто. Буду усміхатися людям, яких не знаю, і тихо вчитимуся жити наново. Можливо, це і є сила — жити з порожнім серцем, але продовжувати йти вперед.”

“Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) — храм і парафія Центрального деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ в Тернополя. Збудована до 1636 року (дерев'яна), а у 1836 році дерев'яну церкву розібрали й на її місці звели муровану в стилі ампір із трьома візантійськими банями-куполами та дзвіницею (1837) із тесаного каменю. Біля церкви був старовинний цвинтар, де були поховані, зокрема, о. Петро Білинський, Євстахій Прокопчиць; після війни тут заклали братську могилу загиблих у 1944 році в боях за м. Тернопіль (після зруйнування цвинтаря (1960-ті) прах перенесли на Микулинецький цвинтар).Довгі роки тут був образ Божої Матері, оправлений у срібні з позолотою ризи (копія Ченстоховської ікони), який після знищення храму зберігали у церкві Різдва Христового (нині повернутий на старе місце).”

“Історія храму розпочалася в першій половині XVII століття (існують дані про 1630 та 1633 роки заснування). Через руйнування внаслідок воєнних дій перебудована 1717 (за історичним шематизмом Д. Блажейовського - 1733) року. До 1832 року була самостійною парохією села Вигнанка, згодом приєднана як філія до міста Чорткова, а на початку XX століття, після побудови Покровської церкви, в основному перестала вживатися. Після війни стояла замкненою і занепадала, аж поки 1967 року не завалилася центральна баня. Після цього випадку управління пам'яток архітектури УРСР провело реставрацію (з використанням металевих конструкцій, якими зафіксували зруби і оновлений купол. Церква на той час була тридільна з найвищою центральною банею, вкрита ґонтом. Внутрішнє убранство повністю втрачене. Восени 1989 року, під час виходу УГКЦ з підпілля, храм отримала у користування чортківська громада. Після того тривали реставраційні роботи, зокрема внутрішні стіни обшито дерев'яною вагонкою. Для збільшення площі церкви і середині 1990-х за згодою управління пам'яток добудовано бабинець, дах якого також вкрито ґонтом. Це змінило зовнішній вигляд споруди: замість класичної церкви подільського типу ми бачимо храм, що вражає своїми розмірами та унікальністю. Всередині привертає увагу дерев'яна різьба рам ікон, тетраподу, сповідальниці, поруччя та інших елементів. Похвально, що у церкві нема пластикових вазонків, різностилевих іконок на кожному сантиметрі площі та подібних ознак сучасного несмаку. Щоправда, на подвір'ї можна побачити композицію з "амфори", гірки каменів, горщика агави, що служить оформленням питної води, - данина сучасній примітивній моді. В інших деталях подвір'я акуратне: бруківка, газонна трава, ковані ворота. Біля церкви встановлено металевий хрест Тверезості і дерев'яний місійний 1991 року. В кінці подвір'я новозбудований парохіяльний дім, волейбольний майданчик. Церква однозначно варта пильної уваги мандрівника, що цінує історію, і може служити прикладом збереження дерев'яної пам'ятки в умовах сучасної України. Шкода, що громада не знайшла екскурсовода (про історію храму може розповісти парох, декан Чортківський о. Андрій, якщо вам пощастить його знайти.”

“Печера Оптимістична - як прикольний квест полазити. Екскурсію, а точніше гіда для супроводу треба замовляти завчасно (на момент серпня 2023 вартує 2000грн, можна розбити на всіх, якщо зберете самі групу до 10 чол), тож просто приїхати і зайти вам не вдасться. Дорога нормальна, але не зовсім так як веде гугл (точніше пояснять при бронюванні екскурсії). Ми замовляли до озера Балотон (3-4 години в печері), для ознайомлення більш ніж підходить. Простіше всього проходити було дитині (7 років). Все спорядження (комбінезони, шлеми, гумові чоботи і рукавиці) краще замовити теж, бо воно не варте того, щоб потім ще 100 років його відмивати від глини, а ви 100% будете всі брудні. Загалом емоції отримали круті, воно того варте, щоб хоч раз тут побувати!”

“Цікаво походити, подивитися. Рекомендую”

“Захоплення турками Поділля в 1672 році змусило побудувати в Окопах фортецю для блокування шляхів постачання турецьких гарнізонів в захоплених фортецях. Будівництво фортеці в Окопах розпочалося 25 березня 1692 року, за кошт коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яна Яблоновського (Stanislaw Jan Jablonowski) (1634-1702). Фортецю збудували за шість тижнів, та назвали Окопи Святої Трійці (друга назва: Блокада Кам'янця). Це був нерегулярний прямокутник, що складався з бастійних земляних валів, два з яких перерізали півострів від Дніста до Збруча. В поперечних валах розмістилися кам'яні брами: західна – Львівська, східна – Кам'янецька. Двоярусні брами збереглися до нині. Між брамами 480 метрів. Після вигнання турків з Поділля фортеця та містечко почали занепадати. Лише у 1711 році під загрозою нападу турецької та шведської армій замок готували до оборони, укріпили вали та збільшивши залогу. У листопаді 1768 році загони Барських конфедератів на чолі з Казимиром Пулаським (Kazimierz Michal Waclaw Wiktor Pulaski(1746-1779) перейшли Дністер і зайняли Жванець та Окопи, зробивши їх своїми оборонними постами. В1769 році повстання було придушене, Окопи були взяті штурмом. Напевно через ці подіє, сторожову вежу, що височить залишками і зараз над Збручем, називають «баштою Пуласького». На городі поруч збереглися залишки оборонних фортечних стін.”

“Дуже гарне місце. Поряд озеро де гармонійно поєднані бетон та природа. Алеї вимощені гарною бруківкою з велодоріжками поряд травичка й вода. Багато лавочок, сонячні батареї з розємами для зарядки гаджетів. Хороші роздягальні та туалети. Літом можна купатися, зимою теж, якщо ви любитель зимового плавання. Гарні краєвиди, фонтани, хороший відпочинок.”

“Дуууже крутий музей, надзвичайно багато історій, моделей криївок, таборів, схем. Вражає антураж та екскурсія, яку проводить дійсний, як він назвався «живий експонат»”

“Дуже затишне та класне місце для того щоб відпочити від міського шуму , побути наодинці з собою , та просто насолодитися краєвидом !!”

“Перший пам'ятник жінці в Тернополі і перший пам'ятник-монумент Соломії Крушельницькій у повний зріст у світі. Розташований у сквері імені Тараса Шевченка на однойменному бульварі від вулиці Руської навпроти ЦУМу. Оголошений пам'яткою монументального мистецтва місцевого значення.Струнка постать Соломії в повний зріст в старовинному вбранні з капелюшком розміщена на круглому постаменті. Співачки зображена в нестримному поступі вперед, права рука спирається на вигадливий візерунок перил із застиглої музики. Постать співачки вилито з бронзи. Пам'ятник заввишки 3,8 м.”

“Взимку може бути присипаний снігом, тож треба спеціально шукати. Підходить для жартівливих фото.”

“Проходив там, монумент навіює філософські думки.”