Церква у Тернополі

“Мурована церква святого Дмитрія зведена в 1996 році.”

“Дуже гарна Церква Святої Трійці, збудована в 1969 році на місці старої, дерев'яної церкви Різдва Пресвятої Богородиці!”

“Цікава архітектурна композиція... захоплює дух, навіть люди далекі від релігії відмічають величність... Рекомендував би відвідати кожному!!!”

“Чарівне місце, точно варто відвадати. Люб'язно проводять екскурсії всім охочим безкоштовно. Не дарма це місце називають українським Єрусалимом. Будете мати можливість піднятися на вежу Давида - обов'язково скористайтеся нею. Відкривається дуже мальовничий краєвид.”

“Богом благословенне місце і Отці. Для спокою душі рекомендую”

“Проповідальницю виконано у 1759 на кошти канівського старости Миколи Василя Потоцького. Є аргументи, аби вважати цей шедевр роботою Й.Пінзеля. На проповідальниці розміщені фігури Ісуса Христа на земній кулі та чотирьох євангелістів, а на балдахіні розміщений герб Золота Пилява. Церква була дуже багато декорована. Так, стіни були оббиті вовняними та шовковими тканинами, вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа, на голові якого - тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього — шість великих дзеркал сріблом оправлених гданської роботи. На Іконі Богородиці переважали корали та перли. Церква Пресвятої Трійці збудована у 1754 на кошти шляхтича П. Мйончинського з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках за 2км від Зарваниці. Сюди щороку приходять тисячі людей, щоб попросити допомоги в чудодійної ікони Божої Матері Зарваницької, створеної в середині 17ст. Уявити тільки, що у 1867 вона була коронована з благословення Папи Римського!!! Молитва до неї не раз захищала мешканців Зарваниці від нападів ворогів. Зараз ікона допомагає багатьом прочанам позбутися хвороб. У 2001 біля неї молився Папа Римський Іван-Павло ІІ. А копія ікони є також в церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі в Києві з 1998. У 1946 церкву було зачинено і одразу тут розмістили зерносклад колгоспу. Відновити свою роботу храм зміг лише з 1989. Ікону Божої Матері Зарваницької переховували місцеві жителі, ікона Ісуса Христа втрачена. Розписи 1784 року відновлено у 1859. Молодий святий отець розпочав службу із трагічних подій в Україні, намовляв не втрачати віру у перемогу, радіти сьогодні, не падати духом...”

“У 1294 році християнська імператорська родина Анжелос, аби вберегти від знищення будинок, у якому жила Пречиста Діва в Назареті й де одержала благу звістку від архангела Гавриїла про народження Спасителя, розібрала його й перевезла до італійського містечка Лорето. Тут хатину відновили, а згодом над нею звели базиліку Святого Будинку. У пам’ять про цю святиню такі ж будинки звели у Чехії, Польщі, Німеччині. В Україні храм копії цієї хатини почали будувати у 2012 році у Зарваниці (архітектор Михайло Нетриб’як). Тут зберігається камінь з Назарету та два камінці, освячені в храмі Лорето.”

“Свого роду візитка Кременця як і замок. Дуже красивий собор і головне він викарбовується у пам'яті і потім є що згадати не дивлячись фотографій.”

“Храм Матері Божої Неустанної помочі. Храм в якому я брала шлюб і хрестила двох дітей. Незважаючи на те, що пізніше ми переїхали в інший район, на великі свята всерівно ходимо в цей Храм. Тут моя душа відпрчиває.”

“Варто відвідати! Монахи дуже добрі, завжди допоможуть.”

“Монастир Ордену босих кармелітів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель. Монашок цього ордену запросив в Чортків граф Станіслав Потоцький в 1635 році власник, на той час, міста.Кляштор (монастир), що зараз височить на пагорбі, був побудований в другій половині XIX століття. В комплекс кляштору входять: костел з високою баштою в центральній частині, та двоповерховий корпус келій, який оточує костел квадратом по периметру. Всередині квадрату корпусу келій знаходиться просторий внутрішній двір. У 1930 році за рахунок пожертв монастиря кармеліток була побудована лікарня, яка обслуговувала членів лікарняної каси. Зараз в костелі діє церква Непорочного Зачаття Діви Марії. В корпусах келій розташовані будинок для пристарілих, будинок для дітей сиріт «Карітас» та Вища дяківсько-катехитична академія.”

“Костел святого Станіслава в місті Чортків Тернопільська область У 2016 році костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в Чорткові, або Домініканський костел у Чорткові увійшов до ТОП-7 найвеличніших католицьких храмів України. Споруджений на початку XVII століття. У 1683 році в монастирському костелі побував наступний польський король – Ян ІІІ Собєський. Наприкінці XIX століття старий костел не вміщував усіх парафіян, а їх кількість зростала. Тому старий храм з частиною мурів частково розібрали, а на його місці за проєктом, польського архітектора, професора Краківського університету Яна Кароля Саса-Зубжицького на початку ХХ століття звели новий храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих, які виготовили майстри Чеслав Стовп та Діаман Станкевич. Завершили будівництво у 1910 році. Проте у 1914 році костел пограбували російські війська та зняли дзвони. З приходом радянської окупації костел зачинили і перетворили на склад. Повернули костел віруючим наприкінці 80-х. Зараз костел діючий, він просто неймовірної краси та атмосфери, а побувати на службі у ньому одне задоволення!”

“Дуже гарне місце з діючою церквою. Я був в неділю і потрапив на службу. Мені сподобалося.”

“Печери Рукомишу або скельний монастир. Печерні храм і монастир були облаштовані в XIII ст. ченцями Києво-Печерської Лаври і на сьогодні є діючим об'єктом. Місце також відоме тим, що в 1967 році, при спробі затримання тут вчинив самспалення підпільник УПА Юрій Михайлецький. Скельний монастир і його історія дуже цікаві - вартує уваги! PS: Перед поїздкою краще ознайомитись з історією цього місця з публічних джерел.”

“Відвідали це місце як туристи, хоча й належимо до іншої конфесії. Ну що сказати: духовні святині як і місцевість в охайному доглянутому вигляді Все інше, без коментарів.”

“Красивий собор, дуже цікаве місце з чудовими краєвидами.”

“Чудове місце, неймовірні краєвиди, місце гармонії. Дорога не ідеальна, але доїхати можна до самої локації без проблем.”

“Чудова робота Лісниківської громади”

“Монастирок - святиня над Серетом! Одна з перлин і неймовірно мальовничний куточок Західного Поділля! Село знаходиться в Тернопільській області, за 15 км від міста Борщів. Тут є те, що заставить швидше битися серце кожного з нас - давньослов'янський печерний храм "Язичеська святиня" ІХ ст. поруч із старенькою церквою. Перша письмова згадка про Монастирок з'являється в 1600 р. разом із заснуванням чоловічого монастиря. Чимало селян з навколишніх сіл у вільний від роботи час слухали морально-етичні проповіді отців-василіян, одночасно отримуючи основи знань не тільки з релігійних питань. При монастирі була своя бібліотека, де зберігались цінні старовинні рукописи і стародруки. В середині ХVII ст. монастир був зруйнований, але в 1735 р. знову відбудований. З середини ХІХ ст. монастир почав занепадати і незабаром припинив своє існування. Тільки в 1990 р. заново відновлені келії майбутнього монастиря, дах яких увінчує велична каплиця, де відбуваються знані у всій окрузі відпустові богослужіння. Особливо восени, під час відпусту на свято Воздвиження Чесного Хреста, звідусіль сходяться прочани. На подвір'ї монастиря знаходиться Хрестовоздвиженська церква - пам'ятка архітектури ХVІІІ ст., яка збудована на місці дерев'ної, яка згоріла. Незалежно хто входить до неї - бідний чи багатий, високоосвічений чи неграмотний, хворий чи здоровий - кожного благословляє своїм теплом Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, яка дивом залишилася непошкодженою під час пожежі. Це місце - де багато людей отримали зцілення, як духовне так і тілесне!”

“Гарна, простора, світла церква УГКЦ. Багато парафіян. Активна молодь.”

“Ніч була тихою. У вікні горіли кілька далеких вогників — вони здавалися чужими, як і все тут. Я сидів на краю ліжка й курив. Дим повільно танув у холодному повітрі кімнати. Стіни дивилися на мене, як незнайомі очі. У них не було жодного спогаду. Я раптом подумав: тут ніхто не знає, ким я був. Дипломи лежали у валізі. Валіза стояла в кутку, як доказ того, що моє минуле справді існувало. Іноді мені здавалося, що я міг усе це вига­дати: друзів, вулиці, голоси. Тут цього не було, а отже, ніби й не було мене. Вдень я ходив містом. Місто було спокійне, навіть лагідне. Люди поспішали у своїх справах. Вони не знали, що я колись жив інше життя, де були мої кафе, мої вечори, мої жарти. І я відчував себе тінню, що рухається серед світла. Увечері дитина спитала: — А коли ми повернемося? Я зробив ковток води й мовчав. Бо повернення не існує. Тепер є тільки «тут», і довго ще буде боліти «там». Я ліг на ліжко. Тиша була густа, як у зимових ночах. Я подумав, що завтра знову піду в це місто. Буду усміхатися людям, яких не знаю, і тихо вчитимуся жити наново. Можливо, це і є сила — жити з порожнім серцем, але продовжувати йти вперед.”