Церква у Тернополі

“Дуже гарне місце, їхав у Бучач, побачив біля дороги, одразу зупинився”

“Художнє оздоблення в середині церкви виконано Олександром Акімовим з Коломиї.”

“Всім треба ходити до церкви кожної неділі!”

“Дуже красива церква і ззовні і в середині!”

“Святе місце, де зупиняється час! Чудовий новий собор має 33 бані, служби проходять щодня. Старовинні намолені храми та мощі святих Йова та Амфілохія завжди збирають тисячі віруючих. Почаївська ікона, перед якою багато століть відбуваються дива, Слід Стопи Богородиці, який Вона залишила на цій горі... Усього не перерахувати, сюди прагне Душа кожного, хто хоч раз був тут!!!”

“Церква Покрову Пресвятої Діви Марії...”

“Прекрасний храм з чудовою аурою. Чудове Місце для молитви.”

“Церква це завжди місце роздумів, надій, спокою та умиротворення. І хоча ще і досі відправа проходить в маленькій тимчасовій церкві , а сама церква не зовсім готова , вірю , що лишилось дуже мало , щоб вона незабаром вже приймала парафіян...”

“Дуже добра робота з молоддю, найбільша шопка в Україні, проводять різні табори для дітей, за що не беруть грошей.”

“Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) — храм і парафія Центрального деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ в Тернополя. Збудована до 1636 року (дерев'яна), а у 1836 році дерев'яну церкву розібрали й на її місці звели муровану в стилі ампір із трьома візантійськими банями-куполами та дзвіницею (1837) із тесаного каменю. Біля церкви був старовинний цвинтар, де були поховані, зокрема, о. Петро Білинський, Євстахій Прокопчиць; після війни тут заклали братську могилу загиблих у 1944 році в боях за м. Тернопіль (після зруйнування цвинтаря (1960-ті) прах перенесли на Микулинецький цвинтар).Довгі роки тут був образ Божої Матері, оправлений у срібні з позолотою ризи (копія Ченстоховської ікони), який після знищення храму зберігали у церкві Різдва Христового (нині повернутий на старе місце).”

“Храм, в якому діє жива спільнота. Це дійсно Жива парафія. Хто хоче пізнати Бога, вам в цей Храм.”

“Історія храму розпочалася в першій половині XVII століття (існують дані про 1630 та 1633 роки заснування). Через руйнування внаслідок воєнних дій перебудована 1717 (за історичним шематизмом Д. Блажейовського - 1733) року. До 1832 року була самостійною парохією села Вигнанка, згодом приєднана як філія до міста Чорткова, а на початку XX століття, після побудови Покровської церкви, в основному перестала вживатися. Після війни стояла замкненою і занепадала, аж поки 1967 року не завалилася центральна баня. Після цього випадку управління пам'яток архітектури УРСР провело реставрацію (з використанням металевих конструкцій, якими зафіксували зруби і оновлений купол. Церква на той час була тридільна з найвищою центральною банею, вкрита ґонтом. Внутрішнє убранство повністю втрачене. Восени 1989 року, під час виходу УГКЦ з підпілля, храм отримала у користування чортківська громада. Після того тривали реставраційні роботи, зокрема внутрішні стіни обшито дерев'яною вагонкою. Для збільшення площі церкви і середині 1990-х за згодою управління пам'яток добудовано бабинець, дах якого також вкрито ґонтом. Це змінило зовнішній вигляд споруди: замість класичної церкви подільського типу ми бачимо храм, що вражає своїми розмірами та унікальністю. Всередині привертає увагу дерев'яна різьба рам ікон, тетраподу, сповідальниці, поруччя та інших елементів. Похвально, що у церкві нема пластикових вазонків, різностилевих іконок на кожному сантиметрі площі та подібних ознак сучасного несмаку. Щоправда, на подвір'ї можна побачити композицію з "амфори", гірки каменів, горщика агави, що служить оформленням питної води, - данина сучасній примітивній моді. В інших деталях подвір'я акуратне: бруківка, газонна трава, ковані ворота. Біля церкви встановлено металевий хрест Тверезості і дерев'яний місійний 1991 року. В кінці подвір'я новозбудований парохіяльний дім, волейбольний майданчик. Церква однозначно варта пильної уваги мандрівника, що цінує історію, і може служити прикладом збереження дерев'яної пам'ятки в умовах сучасної України. Шкода, що громада не знайшла екскурсовода (про історію храму може розповісти парох, декан Чортківський о. Андрій, якщо вам пощастить його знайти.”

“Святе і дуже цікаве, мальовниче місце. Спочатку це був скит Почаївської лаври, щоправда побудований на 20 років раніше за саму лавру. Безліч святинь: камінь на якому молився Серафим Саровський, хрест Микити Стоплніка та багато мощів різних святих. Так само, природа у всій її красі та зоопарк із лосем. Обов'язково замовляйте екскурсію, дуже буде корисно і не довго, оплата по можливості. Іти від лаври від 25-50 хвилин, по дорозі обов'язково відвідайте чернечий цвинтар.”

“Просто хороше місце для роздумів”

“Дуже гарний храм сам по собі, та ціную його суть і можливість прийти недалеко від дому.”

“Чудове місце для душі. Є велика іконна крамниця, можна замовити треби. Красива та доглянута територія монастиря. З кожним роком монастир перетворюється, збудована нова дзвіниця, каплички.”

“Тут я ходжу в головний овіс фундації "Real Madrid"”

“Познайомилася у дворі церкви зі святим отцем - Дмитром, який доглядав за садом. Дивовижна людина, править в храмі з 1989 року. Довідалися від нього про історію відродження храму та про протистояння церкви радянській бюрократичній машині.”

“Колишній костел, зараз церква УГКЦ”

“Красива архітектура! Церква у гарному стані!”

“Зводився храм в XVI столітті родиною Баворовских як каплиця на території дитинця замку. В 1747 році замкову каплицю було переобладнано у церкву Різдва Йоана Хрестителя. В 1851 році, на місці зруйнованого замку граф Віктор Боваровський (Wiktor Baworowski) зводить невеликий палац. Зараз від замку залишилося дуже мало. На місці, де він стояв, можна відшукати лише пивниці (зарослий пагорб), рештки фундаменту, залишки мурів та підземний хід відшукати який не вдалося.”