Історичні будівлі у Львівській області

“Рід Голуховських, майже протягом століття, був однією з найвпливовіших польських родин Галичини. Агенор Голуховський-старший (1812-1875), незважаючи на польське походження, займав низку важливих урядових посад в Австрійській (згодом Австро-Угорській) імперії, відомий як жорсткий, консервативний політик. У 1849 році вперше стає намісником цісаря у Галичині, водночас й першим слов’янином на цій посадіі.У 1862 році, посеред святоюрського шляху ( нині вул. Листопадового Чину), навпроти найстарішого парку на теренах нинішньої  України, розпочинається будівництво палацу на замовлення графа Голуховського. Спорудження палацу велося за проектом австрійського архітектора Карла Оманна. Маєток Голуховських у Львові – перша споруда у стилі італійського неоренесансу у місті ; пізніше з’являться Політехніка, Опера і багато інших шедеврів цієї стилістики, проте першість належить таки цьому палацу, завершеному у 1865 році.Після смерті голови родини, з ост. чверті XIX ст., маєтністю володів його син, Агенор Марія, міністр закордонних справ Австро-Угорської монархії. Оскільки його візити до Львова були рідкістю, палац орендують заможні городяни…Від XX століття звісток про родину та палац майже немає… Відомо, що споруда відчутно постраждала під час українсько-польських боїв за Львів 1918 року. У міжвоєнні роки палац Голуховських ремонтують, здійснюють добудову.У 1939 році, в “перші совєти”, палац віддали піонерам… Тепер у відреставрованому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.”

“Іван Долинський народився ймовірно 1852 року. Освіту здобув у львівській Вищій політехнічній школі (сучасний НУ «Львівська політехніка»), яку закінчив 1904 р. Працював у Львові наприкінці XIX – початку XX ст. Викладав у Художньо-промисловій школі. У 1881 році, він разом з Б. Бауером спорудив гімназію у Бродах, після чого, приймав участь у конкурсі проектів на будинок Промислової школи у Львові. Використовуючи стильові форми неоренесансу і необароко, споруджував громадські й прибуткові будинки, особняки. Особливо серед них виділяється його власна вілла, споруджена на тогочасній вулиці Йозефа Дверніцького (сучасна – М. Лемика) у Львові. Вважається, що рід Долинських походить з Білої Церкви на Київщині. Дід архітектора – Лука Долинський прибув до Львова з київським греко-католицьким митрополитом Пилипом Володковичем у 1770 р. Ймовірно саме його пензлю належать ансамбль ікон собору Святого Юра, стації монастиря бернардинів, розписи стін у церкві Св. Параскеви П’ятниці, ансамбль іконостасу монастирської церкви Св. Онуфрія тощо. Син Івана Долинського – Вітольд також пішов по слідах батька і став відомим львівським архітектором, живописцем та істориком мистецтва. Місцевість, названа Софієвкою завдяки костелу св.Софії, вважалась не надто благоприятним районом аж до кінця ХІХ століття, проте вважається, що з закладенням Стрийського парку цей район стає більш престижним. Сьогодні колишня вілла Долинського це багатоквартирний житловий будинок. Будівля була споруджена у 1899 році. Як відзначає Ігор Жук, центр головного фасаду акцентований гостроверхою вежею з дерев’яною галереєю, а в інтер’єрі збереглися елементи дерев’яної різьби.”

“Кам’яниця датується серединою XIX століття і належала адвокату Фрідману. На жаль, оригінальне оформлення у вигляді рослинного орнаменту руйнується, а літній майданчик піцерії захаращує рух вулицею і заважає огляду історичних об’єктів. З цим будинком пов’язаний і дуже цікавий факт – як стверджують краєзнавці, тут, на другому поверсі мешкав пан Тарґовський, який пережив катастрофу на славнозвісному “Титаніку” 1912 року.”

“Відомо, що пам'ятний хрест, так званий ,,Хрест Свободи'', на Галичині встановлювали на честь скасування панщини тогочасним імператором Галичини Фердинандом. Цісарський указ було проголошено 15 травня (зараз це 16 травня) 1848 року. Хрест - один із значущих сільських пам'ятників, яким пишаються хоробрівці. Він стоїть на головній вулиці села - вулиці Тараса Шевченка, майже навпроти Народного дому поблизу старої української читальні товариства ,,Просвіта'', дуже поруйнованої. Про читальню я багато наслухалась від своїх родичів, які пишались тим, що мій прапрадід Остап Вець доклався до заснування її в Хороброві. Хрест обгороджений, але через фірточку кожен, хто бажає, може підійти до нього ближче, навколо хреста ростуть квіти, на ньому за часів незалежності України з'явилась яскрава символічна табличка з українським тризубом. Пам'ятне місце.”

“Красиво зробили але дуже рідко прибирають як для мене таку пам'ятку мають прибирати хоча б 2-3 рази в тиждень і робити дітям з малої школи зауваження тому що діти бігають по цьому пам'ятнику це не повага до людей які віддали життя за Україну”

“Автентична українська архітектура. Візитівка міста, району. Дуже приємно, що ми маємо такі пам'ятні місця. Такі місця - наше обличчя. І ми завдяки цим місцям знаємо хто ми є, що ми можемо і куди ми йдемо. Гарно що підтримують будівлю в належному стані.”

“Палац у якому проживав директор фірми. Стоїть він під горою у дубовому гаю, на території дитячого табору. Мурований з цегли, з галереєю на колонах, двоповерховий та з прибудовою у три поверхи. От тільки видно хтось палац вже викупив і почав нищити його ремонтом. Шатрове перекриття над баштою у три поверхи розібране, черепиця, яка простояла б ще 500 років замінена на бляху, стіни тинькуються, в середині безлад. Від автентичності залишилися лише черепиця складена поруч з будинком та сходи з північно-східної сторони.”

“На місці сучасного будинку у 17ст стояли кам'яниці Серафинська (1630—1767) і Бранія (1686—1702). У 1776—1777 архітектор Петер Мюллер звів на місці цих кам'яниць нову триповерхову будівлю. В середині 19ст та на початку 20ст кам'яницю перебудовують; в одну з цих реконструкцій надбудовано четвертий поверх. У 1871—1889 кам'яниця належала Францішеку Ундерці, у 1916—1934 — Руському інституту «Народний дім».”

“Будинок збудований у 1909 році у стилі пізньої сецесії за проєктом Міхала Уляма на замовлення банківської фірми «Уніон», власниками якої були Адольф Лілієн та його син Едвард. Банк «Уніон» був розташований на першому поверсі, на третьому — єврейська організація «Керен Каємет ле-Ісраель», на четвертому з 1933 року — Єврейський спортивний клуб «Гасмонея», а на п’ятому поверсі розбудованої кам’яниці, відкрито фотоательє «Кордиан». Тут також містився Міщанський єврейський клуб. У 1925 році у приміщенні будинку містився склад фільмів Товариства Радіо Філмс у Львові, власником якого був Еміль Грубштайн, згодом також містився прокат фільмів «Paramount».”

“Чиншовий будинок Олександра Вікселя збудований у 1902 р. на розі вул. Руданського та пр. Шевченка. Це ранньосецесійна кам’яниця споруджена за проектом Юліана Цибульського з необароковими фронтонами та з вежею із вишуканим силуетом.. Після недавнього ремонту будинок в дуже хорошому стані. У 1910-1916 рр. тут мешкав геолог і географ, професор Львівського університету Е. Дуніковський, який у 1911 продав свій палац на вул.Драгоманова 42, в якому зараз розташований Національний музей імені А.Шептицького.”

“Будинок Австро-Угорського Банку, збудований у 1911-1914 рр., за проектом Міхала Лужецького.”

“Проектування будівель Санаторію Каси хворих міста Львова було доручено відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському. За короткий час — 1927–1929 рр. — автор розробив два проекти з ідентичним плануванням, але з кардинально відмінним дизайном фасадів. Проте коли креслення вже затвердили, архітектор вирішив за півроку переробити проект у модерністичному стилі. Такою будівля і постала. об'єкта. Санаторій є комплексом будівель. Найбільша (головна) розміщена на висоті узгір'я у глибині парку, серед дерев. Її чільний фасад видовжений і симетричний, з двома ризалітами з країв і одним у центрі, що об'єднані між собою балконами. А на підніжжі пагорба з півдня розміщено два корпуси зі значно простішим архітектурно-образним вирішенням. Вони фланкують вхід на територію комплексу з вул. Лисенка.”

“Один з небагатьох збережених міських палаців Львова першої половини 18 сторіччя. Тоді було збудовано щонайменш десять таких палаців садибного типу, з яких дійшли до нас цей (належав Замойським) та на площі Галицькій (належав Бесядецьким). На обох палацах є сліди реконструкцій у австрійський період, проте вони дотепер зберегли у собі садибний характер та озеленені ділянки навколо себе, що надає певне уявлення про те, як вони виглядали раніше.”

“Про раніший вигляд споруди можна судити за збереженою фотографією Юзефа Едера, зробленою орієнтовно до 1871 року. Саме тоді вулиці Широкій було присвоєно ім’я Коперника, під яким вона «живе» й нині. Отож, оскільки точна дата будівництва споруди невідома, візьмемо за відправну точку сучасної історії палацу 1921-1923 роки. Саме тоді архітектор Іван Баґенський переробив комплекс для потреб магнатів Бєльських, які вирішили влаштувати тут свою основну резиденцію. Бєльські – давній і знатний рід. Варто згадати хоча б Мартина Бєльського (1495-1575), який першим написав польською мовою всесвітню історію («Всесвітня хроніка». Краків, 1551) та історію Польщі з найдавніших часів до 1533. Серед фахівців досі немає єдиної думки, до якого архітектурного стилю відноситься ця споруда – чи то до академічного стилю модерну, чи то до неокласицизму. Щоправда, це не поодинока ситуація до львівської архітектури міжвоєнного етапу. Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада. Поціновувачам архітектурних красот вартує уважно приглядітися до  скульптурних декорів над вікнами, внутрішніми інтер’єрами, особливо парадного залу, та колонними портиками. Цікавими також є обрамлення вікон на зовнішні барельєфи.Сама будівля – двоярусна, цегляна. Особливої уваги також заслуговує аттик на першому ярусі. Будинок відгороджено від вулиці фактурним парканом. Стара історія палацу закінчилася з приходом радянської влади. Хоча на початках нова влада ще залишила половину будинку його господарям, розмістивши у другій – Спілку письменників. Таким чином споруду освятили своєю присутністю усі відомі львівські і не лише львівські поети та прозаїки того часу. Докладніше про цей період і про тодішніх господарів-гостей палацу можна дізнатися уневеличкому музеї, що діє в палаці, чи то пак в Будинку Вчителя.”