Історичні будівлі у Львівській області

“вілла «Спокійна» спроєктована у 1891 році архітектором Яном Томашем Кудельським на замовлення власника земельної ділянки Францішека Стейфера. Будівля прямокутна у плані, з північно-східного боку розташований еркер, завершується наметовим дахом. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення”

“Чотириповерхові кам'яниці, споруджені у 1914—1916 роках за проєктом архітектора Івана Багенського та будівничого Войцеха Дембінського у стилі неокласицизму початку ХХ століття на замовлення Казимира Похвальського. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.”

“Високий імпозантний будинок у стилі неоготики був збудований на місці розібраної старої будівлі на замовлення власників ділянки Берла і Сабіни Фінклерів за проектом Артура Шлеєна у 1909-1910 рр. Своєрідною візитівкою кам’яниці є її архітектурний декор роботи скульптора Тадеуша Блотніцького – скульптури середньовічних лицарів зі щитами на яких містяться герби земель Галичини і Волині (справа) та герб міста Львова (зліва).”

“Колона Сикстів - пам'ятка XVI ст., з вирізьбленими релігійними сценами та латинськими написами”

“Тут, для різноманітності, є відремонтована вежа, яку варто побачити, оглядаючи околиці.”

“На місці сучасного будинку у 17ст стояли кам'яниці Серафинська (1630—1767) і Бранія (1686—1702). У 1776—1777 архітектор Петер Мюллер звів на місці цих кам'яниць нову триповерхову будівлю. В середині 19ст та на початку 20ст кам'яницю перебудовують; в одну з цих реконструкцій надбудовано четвертий поверх. У 1871—1889 кам'яниця належала Францішеку Ундерці, у 1916—1934 — Руському інституту «Народний дім».”

“вілла з колонами Казимира Скібневського збудована у 1909—1912 архітектурним бюро Міхала Уляма. В народі її називають генеральською через те, що після другої світової тут жив якийсь зовсім не львівський батяр і по двору ходили павичі”

“Будинок № 1а, що відрізняється шпильчастою вежею, зведений у 1903—1904 роках у стилі неоготики за проєктом архітектора Ґраціана Яворського для Яна Дилевського. Будівництво здійснювала фірма Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського, у процесі зведення будинку використовувалися залізо-бетонні системи французького інженера Франсуа Еннебіка.”

“Її у 1907 році збудував львівський архітектор Людвік Вельтце (1871 – після 1939). Першим власником будинку був поліційний радник Войцех Венц. На початку 20-х років XX століття вілла перейшла у власність Зигмунта Радзимінського (1843-1928) – польського історика, дослідника генеалогії та геральдики. Радзимінський - випускник Київського університету, багато років прожив на Волині, а з 1904 жив і працював у Львові (від 1909 - у віллі "Люба" на нинішній вул. Коновальця, 92.). Помер у 1928 році, похований на Личаківському кладовищ відомого польського історика, археолога, знавця геральдики та генеалогії Зигмунта Радзимінського (1843-1928). У 30-х роках ХХ століття будинок належав професорові (у 1926-1946 роках) Львівського університету Єжи Куриловичу, одному із найвидатніших лінгвістів ХХ ст,  керівникові кафедри індоєвропейського мовознавства та кафедри романської філології. Курилович – автор ряду з праць теорії мови, фонетики, морфології. У 1946 році виїхав до Кракова, де продовжив наукову діяльність.”

“Вілла-палац графині Ядвіги Русоцької. Споруджена 1898 р. у стилі історизму, з парадним ґанком та наріжною вежею зі шпилем, за проектом Вінцента Равського-молодшого.”

“Будинок збудований у 1909 році у стилі пізньої сецесії за проєктом Міхала Уляма на замовлення банківської фірми «Уніон», власниками якої були Адольф Лілієн та його син Едвард. Банк «Уніон» був розташований на першому поверсі, на третьому — єврейська організація «Керен Каємет ле-Ісраель», на четвертому з 1933 року — Єврейський спортивний клуб «Гасмонея», а на п’ятому поверсі розбудованої кам’яниці, відкрито фотоательє «Кордиан». Тут також містився Міщанський єврейський клуб. У 1925 році у приміщенні будинку містився склад фільмів Товариства Радіо Філмс у Львові, власником якого був Еміль Грубштайн, згодом також містився прокат фільмів «Paramount».”

“Чиншовий будинок Олександра Вікселя збудований у 1902 р. на розі вул. Руданського та пр. Шевченка. Це ранньосецесійна кам’яниця споруджена за проектом Юліана Цибульського з необароковими фронтонами та з вежею із вишуканим силуетом.. Після недавнього ремонту будинок в дуже хорошому стані. У 1910-1916 рр. тут мешкав геолог і географ, професор Львівського університету Е. Дуніковський, який у 1911 продав свій палац на вул.Драгоманова 42, в якому зараз розташований Національний музей імені А.Шептицького.”

“Будівлю універмагу зведено на місці кам’яниці, датованої 1801 р., яка, в свою чергу, стояла на ділянках кількох будинків кінця XVI–XVIII ст. Зі сторони Ринку це були старі середміські кам’яниці Ґендзінських, Мельхіор-Вольфовичів та наріжна Станцлівська, або Штандлівська ; від вул. Шевської – Зярнків та Адамкевичів. У перші роки австрійського врядування у Вільчківській кам’яниці – назва якої походила від імені колишнього власника, Домініка Вільчека (Wilczek) – містилася військова комендатура, тут же мешкав комендант. У 1801 р. вимурували новий чотириповерховий будинок, який неодноразово змінював власників, аж поки бл. 1895 р. його не придбав ювелір та годинникар Абрагам Ціппер(Zipper). Наприкінці століття на головному фасаді Ціппер влаштував портал з вітринами за проектом Зиґмунта Кендзєрського (Kędzierski), збільшений аналог якого пізніше оздобив фасад нової монументальної будівлі. Авторами архітектурного проекту “товарного дому” Ціпперів, виконаного, найвірогідніше, у 1911 р., були Едмунд Жихович (Źychowicz) та Міхал Лужецький (Lużecki). Додатковий проект затверджено 5 серпня 1912 р. На той час будівництво вже добігало кінця, оскільки фотографія завершеної споруди датована теж 1912 р. Під час будівництва були розкриті пізньоренесансні колони Вільчківської кам’яниці, які передали до фондів історичного музею. Зараз одна з колон знаходиться у Львівському історичному музеї, друга – в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.”

“Чиншовий будинок збудований за проєктом архітектора Якова Баллабана для інженера Карла Зигмунта Ріхтмана у 1897 році. Неорококове скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса.”

“Будинок Австро-Угорського Банку, збудований у 1911-1914 рр., за проектом Міхала Лужецького.”

“Будинок Гауснера є одним з нaйкращих зразків архітектури стилю ампір у Львові. Будинок зводився на кутовій ділянці на розі нинішніх пр – ту Свободи і вул. Коперника в два етапи за проектом невідомого архітектора. У 1809 – 1811 роках зведено його ліву частину та в 1821-1822 – праву частину. Архітектор Ян Шульц реконструював будівлю у кін. XIX ст. Замовником споруди була торгівельно – банківська фірма ” Й. Гауснер та В. Віолянд ” ( звідси назва – кам’яниця Гауснера ). Будинок створений під впливом віденської архітектури початку ХІХ ст., ампірний декор його головного фасаду вважається одним з найпишніших у Львові. У 1951 році в цьому будинку, що був значно пошкоджений в роки війни, надбудували четвертий поверх, який повністю відповідав ампірному стилю будівлі.”

“Романтична вілла, що нагадує корабель. Як на мене, вона досконала в архітектурному вирішенні, а оздоблення майолікою одразу навело на думку про автора цього творіння. Так і є - неперевершений дует Левинського і Захаревича. До 1907 тут жив і творив відомий в першу чергу панорамами на історичну тему польський художник Ян Стика. Коли він виїхав у Францію, будинок придбав греко-католицький митрополит, меценат української культури Андрей Шептицький і у 1908 подарував його Національному музеєві у Львові. У 1913 в цьому будинку оселився художник О. Новаківський, переїхавши з-під Кракова до Львова на запрошення митрополита. Художник зобов'язався передавати до фондів музею свої твори. З ініціативи та за фінансової підтримки Шептицького в 1923–1935 у майстерні художника діяла Мистецька школа Новаківського. Після його смерті тут традиційно творили інші митці. З 1972 тут постійно діє Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.”

“№ 26, 26а: колишній приватний будинок родини Червінських, що збудовані 1905—1906 роках за проєктом Якуба Рисяка. у стилі декоративної сецесії. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення”

“Палац Бесяде́цьких — пам'ятка архітектури, єдиний збережений донині палац 18 ст. садибного типу у Львові. 2008 року палац внесено до переліку памʼяток культурної спадщини. На даний момент належить Львівському національному університетові імені Івана Франка. Попри те, що палац знаходиться в самому центрі Львова, за 5 хв ходьби від площі Ринок, його стан - жахливо занедбаний, аварійний та потребує реставрації. Ця будівля має всі шанси стати новою перлиною центрального Львова, аби тільки її гідно відновили”

“Проектування будівель Санаторію Каси хворих міста Львова було доручено відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському. За короткий час — 1927–1929 рр. — автор розробив два проекти з ідентичним плануванням, але з кардинально відмінним дизайном фасадів. Проте коли креслення вже затвердили, архітектор вирішив за півроку переробити проект у модерністичному стилі. Такою будівля і постала. об'єкта. Санаторій є комплексом будівель. Найбільша (головна) розміщена на висоті узгір'я у глибині парку, серед дерев. Її чільний фасад видовжений і симетричний, з двома ризалітами з країв і одним у центрі, що об'єднані між собою балконами. А на підніжжі пагорба з півдня розміщено два корпуси зі значно простішим архітектурно-образним вирішенням. Вони фланкують вхід на територію комплексу з вул. Лисенка.”

“Вілла Гіжицьких, збудована у 1894 році за проектом архітектора Якуба Любінгера, створеним у бюро Івана Левинського, збудували палацик для графа Леона Гіжицького. У фасаді будинку мотиви французького неоренесансу поєднуються із елементами народної архітектури. Під час першої російської окупації Львова у 1914-1915 роках у ній жив комендант міста, а після 1939 року її господарями повністю стали військові. Був тут і підрозділ військової контррозвідки, і військовий комісаріат, і військовий трибунал, навіть військове управління торгівлі. У 1950-х роках тут містився військкомат Ленінського району міста Львова, пізніше військовий суд Львівського гарнізону, нині — Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області.”

“Рід Голуховських, майже протягом століття, був однією з найвпливовіших польських родин Галичини. Агенор Голуховський-старший (1812-1875), незважаючи на польське походження, займав низку важливих урядових посад в Австрійській (згодом Австро-Угорській) імперії, відомий як жорсткий, консервативний політик. У 1849 році вперше стає намісником цісаря у Галичині, водночас й першим слов’янином на цій посадіі.У 1862 році, посеред святоюрського шляху ( нині вул. Листопадового Чину), навпроти найстарішого парку на теренах нинішньої  України, розпочинається будівництво палацу на замовлення графа Голуховського. Спорудження палацу велося за проектом австрійського архітектора Карла Оманна. Маєток Голуховських у Львові – перша споруда у стилі італійського неоренесансу у місті ; пізніше з’являться Політехніка, Опера і багато інших шедеврів цієї стилістики, проте першість належить таки цьому палацу, завершеному у 1865 році.Після смерті голови родини, з ост. чверті XIX ст., маєтністю володів його син, Агенор Марія, міністр закордонних справ Австро-Угорської монархії. Оскільки його візити до Львова були рідкістю, палац орендують заможні городяни…Від XX століття звісток про родину та палац майже немає… Відомо, що споруда відчутно постраждала під час українсько-польських боїв за Львів 1918 року. У міжвоєнні роки палац Голуховських ремонтують, здійснюють добудову.У 1939 році, в “перші совєти”, палац віддали піонерам… Тепер у відреставрованому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.”

“Один з небагатьох збережених міських палаців Львова першої половини 18 сторіччя. Тоді було збудовано щонайменш десять таких палаців садибного типу, з яких дійшли до нас цей (належав Замойським) та на площі Галицькій (належав Бесядецьким). На обох палацах є сліди реконструкцій у австрійський період, проте вони дотепер зберегли у собі садибний характер та озеленені ділянки навколо себе, що надає певне уявлення про те, як вони виглядали раніше.”

“Про раніший вигляд споруди можна судити за збереженою фотографією Юзефа Едера, зробленою орієнтовно до 1871 року. Саме тоді вулиці Широкій було присвоєно ім’я Коперника, під яким вона «живе» й нині. Отож, оскільки точна дата будівництва споруди невідома, візьмемо за відправну точку сучасної історії палацу 1921-1923 роки. Саме тоді архітектор Іван Баґенський переробив комплекс для потреб магнатів Бєльських, які вирішили влаштувати тут свою основну резиденцію. Бєльські – давній і знатний рід. Варто згадати хоча б Мартина Бєльського (1495-1575), який першим написав польською мовою всесвітню історію («Всесвітня хроніка». Краків, 1551) та історію Польщі з найдавніших часів до 1533. Серед фахівців досі немає єдиної думки, до якого архітектурного стилю відноситься ця споруда – чи то до академічного стилю модерну, чи то до неокласицизму. Щоправда, це не поодинока ситуація до львівської архітектури міжвоєнного етапу. Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада. Поціновувачам архітектурних красот вартує уважно приглядітися до  скульптурних декорів над вікнами, внутрішніми інтер’єрами, особливо парадного залу, та колонними портиками. Цікавими також є обрамлення вікон на зовнішні барельєфи.Сама будівля – двоярусна, цегляна. Особливої уваги також заслуговує аттик на першому ярусі. Будинок відгороджено від вулиці фактурним парканом. Стара історія палацу закінчилася з приходом радянської влади. Хоча на початках нова влада ще залишила половину будинку його господарям, розмістивши у другій – Спілку письменників. Таким чином споруду освятили своєю присутністю усі відомі львівські і не лише львівські поети та прозаїки того часу. Докладніше про цей період і про тодішніх господарів-гостей палацу можна дізнатися уневеличкому музеї, що діє в палаці, чи то пак в Будинку Вчителя.”

“Метрологічна неймовірне місце . Одразу по сусідству - Балкончик Бобелича , хто не був - рекомендую .”

“Прибутковий будинок Якуба і Клари Ґрюнерів, збудований за проектом Фердинанда Касслера та Романа Фелінського архітектурним бюро Міхала Уляма 1910 р. Це — яскравий зразок чиншової кам'яниці, модернова пластика якої поєднує архітектурні елементи зі скульптурним оздобленням Зиґмунта Курчинського.”