Історичні будівлі у Львові

“Прибутковий будинок Якуба і Клари Ґрюнерів, збудований за проектом Фердинанда Касслера та Романа Фелінського архітектурним бюро Міхала Уляма 1910 р. Це — яскравий зразок чиншової кам'яниці, модернова пластика якої поєднує архітектурні елементи зі скульптурним оздобленням Зиґмунта Курчинського.”

“Чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1873–1876 за проєктом Адольфа Куна для княгині Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Це перша у Львові чиншова кам'яниця у стилі неоготики, найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Тут розміщувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітних майстерень та бюро. У 1910-х будинок став власністю закладу Оссолінських. Кам'яниця була споруджена як чиншова, що було найпоширенішим типом міського будинку у XIX – на початку XX століття. Проте вона особлива тим, що це другий будинок у Львові, який був споруджений у стилі неоготики (після неіснуючого сьогодні костелу монастиря Сакре-Кер), а також це — найбільший довоєнний житловий будинок у місті. Очевидно, що Сапіги, реконструюючи свій палац на вул. Коперника, у пишному необароковому стилі та споруджуючи таку кам'яницю, мали на меті вразити львів'ян своїм розмахом. У рядовій забудові вулиці Стефаника цей будинок і сьогодні є одним із найвищих. З боків межує з двома триповерховими кам'яницями, а з тилу — з ділянкою палацу Потоцьких.”

“Чудове місце зі смачним чаєм та йогуртним тортом, а також чудовою атмосферою!”

“Наріжний функціоналістичний будинок у центрі постав тут у 1930 році за проектом Генрика Заремби для «Дому емігрантів», які мали намір виїхати з Європи до Америки. Первісний проект передбачав його пишне оздоблення у стилі ар деко, проте від цієї ідеї потім відмовились — можливо, із економічних причин.”

“Прибутковий житловий дім банкіра Міхала Стоффа. Виходить головним фасадом до вулиці Руставелі і одночасно до площі Петрушевича. Збудований 1906 р. у стилі орнаментальної сецесії фірмою Едмунда Жиховича за проектом Владислава Садловського. Тут два будинки – №8а та №8, які мають роздільні входи по центру, але спільне вирішення фасаду.”

“Цікавий стиль, але в поганому стані”

“Площа Ринок є найстарішою в Україні і виникла за князювання Лева Даниловича у другій половині 13ст за взірцем середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя нового міста. Письмові згадки містить книга протоколів судових засідань Львівської міської ради 1382—1389 років. Там вона фігурує як circulo, що є калькою з німецького ring, слова яке надалі трансформувалося у звичне слов'янське ринок. Ще до пожежі 1381 року на площі переважала мурована забудова. Площу розміром 142×129м утворюють 44 будинки та ратуша в центрі. Подумати тільки, що вже у 1452 площа і головні вулиці були забруковані! Від початкової готичної забудови, яка загинула під час пожежі у 1527 збереглися підвали та фрагменти стін з готичними деталями. Дбайливо відновлюючи вцілілі мури, нові будинки після руйнівної пожежі містяни будують тільки з каменю та цегли і називають їх кам'яницями... Так і ця колишня кам'яниця Домбровська побудована для Андрія Самбора Домбровського у 17ст. Вишукані ренесансні портали та контрфорс до другого поверху на головному фасаді збереглися з того часу. Кам'яниця змінювала власників і у 1880 був надбудований 4й поверх. Тепер один з порталів слугує входною брамою, а другий перероблений на велику віконну вітрину.”

“Іван Долинський народився ймовірно 1852 року. Освіту здобув у львівській Вищій політехнічній школі (сучасний НУ «Львівська політехніка»), яку закінчив 1904 р. Працював у Львові наприкінці XIX – початку XX ст. Викладав у Художньо-промисловій школі. У 1881 році, він разом з Б. Бауером спорудив гімназію у Бродах, після чого, приймав участь у конкурсі проектів на будинок Промислової школи у Львові. Використовуючи стильові форми неоренесансу і необароко, споруджував громадські й прибуткові будинки, особняки. Особливо серед них виділяється його власна вілла, споруджена на тогочасній вулиці Йозефа Дверніцького (сучасна – М. Лемика) у Львові. Вважається, що рід Долинських походить з Білої Церкви на Київщині. Дід архітектора – Лука Долинський прибув до Львова з київським греко-католицьким митрополитом Пилипом Володковичем у 1770 р. Ймовірно саме його пензлю належать ансамбль ікон собору Святого Юра, стації монастиря бернардинів, розписи стін у церкві Св. Параскеви П’ятниці, ансамбль іконостасу монастирської церкви Св. Онуфрія тощо. Син Івана Долинського – Вітольд також пішов по слідах батька і став відомим львівським архітектором, живописцем та істориком мистецтва. Місцевість, названа Софієвкою завдяки костелу св.Софії, вважалась не надто благоприятним районом аж до кінця ХІХ століття, проте вважається, що з закладенням Стрийського парку цей район стає більш престижним. Сьогодні колишня вілла Долинського це багатоквартирний житловий будинок. Будівля була споруджена у 1899 році. Як відзначає Ігор Жук, центр головного фасаду акцентований гостроверхою вежею з дерев’яною галереєю, а в інтер’єрі збереглися елементи дерев’яної різьби.”

“Супер місце. Дуже гарний собор .хто у Львові перший раз, рекомендую глянути. Дуже мальовниче місце”

“Палац на вул. Лисенка, 15 перебудований з вілли, яку 1856 року граф Володимир Дідушицький за 70 тис. золотих ринських купив у Е. Віняжа. Вілла була побудована у 1849 році. За проектом Вінцента Равського-старшого було почато перебудову, котра тривала аж до 1869 року. У 1870 році граф Дідушицький купив дві сусідні ділянки у Куркового товариства і одну у Т. Яніковського. Палац у стилі пізнього французького ренесансу, розташований посеред гарного парку з огорожею. На подвір’ї у стіну палацу вмуровані збережені від руйнації старовинні львівські портали XVII-XVIII століть, зокрема портал знищеного пожежею 1848 року костелу монастиря Францисканів. У палаці Дідушицьких містилися їх приватна галерея і бібліотека, відкриті для вільного огляду до 1939 року. Серед експонатів був всесвітньовідомий Михалківський скарб з VIII–VII ст. до н. е. сумарною вагою 7 кг золота. Нині будівля належить Службі безпеки України”

“Чиншова кам'яниця банкіра Мойсея Рогатина, збудована за проєктом Романа Фелінського 1911—1912 рр. Будівництво тривало до 1913 р.”

“З будівництва цієї вілли розпочинається відома повість Івана Франка “Борислав сміється”, де власник вілли Леон Ґартенберґ іменується, як Леон Гаммершляг. Вілла побудована в 1890-ті, але сім'я нафтового магната Ґартенберґа прожила в ньому лише кілька років і невдовзі переїхала. Подейкують, що під кожною колоною, аби “у домі велося”, власник вілли поклав золоті монети. У творі ж Івана Франка під час закладання фундаменту в камінь було замуровано живу птаху, як жертву духам цього місця. Палац став на довгі роки осідком Дрогобицького повітового староства. У пізніші часи вілла стала головною бухгалтерією заводу “Галіція”. У 1911, під час відвідин Дрогобича, у віліі гостював майбутній Австро-Угорський імператор Карл Ґабсбурґ і писали, що нема величнішого палацу, як палац Ґартенберґів.”

“Кам’яниця датується серединою XIX століття і належала адвокату Фрідману. На жаль, оригінальне оформлення у вигляді рослинного орнаменту руйнується, а літній майданчик піцерії захаращує рух вулицею і заважає огляду історичних об’єктів. З цим будинком пов’язаний і дуже цікавий факт – як стверджують краєзнавці, тут, на другому поверсі мешкав пан Тарґовський, який пережив катастрофу на славнозвісному “Титаніку” 1912 року.”

“Перший в Україні памятник писанці з’явився в м. Червонограді. Про пам’ятник писанці з мармуру та глини, який був встановлений в 1977 році неподалік міського кінотеатру, у радянські часи не розголошували. Це була дипломна робота, сьогодні вже професора Львівської національної академії мистецтв Василя Гурмака.”

“Українська Греко-католицька церква.”

“Живу неподалік, кожного дня проїжджаю повз нього”

“Це особливе місце тиші, молитви та внутрішнього спокою. Локація дуже атмосферна й доглянута, відчувається щира турбота людей, які її створили та підтримують. Тут приємно зупинитися, перепочити від щоденної метушні, помолитися або просто побути наодинці з природою та своїми думками. Місце має духовну силу й наповнює світлом, надією та вірою. Добре підходить як для паломників, так і для туристів, які шукають спокійні, змістовні місця.”

“Цікаве місце. Детальніше про пам'ятник борцям за волю України та село Гійче дивіться у відео: село Гійче у Львівському районі Львівської області на ютуб каналі Expand your knowledge. Біля дороги як їхати на Раву-Руську знаходиться насипана могила з кам’яним хрестом борцям за волю України військовим УГА які віддали своє життя за українську державу впродовж 1918-1919 років. Пам'ятну плиту поставлено у 2018 році в честь сторіччя ЗУНР. Біля пам'ятника знаходиться водяна колонка.”

“Дуже гарний заклад, смачні десерти і чудовий персонал. Однозначно повернемось”

“Класний пам'ятник великому українцю”

“Вілла збудована у 1893 році за проєктом Яна Перося для власниці фабрики гіпсу Юзефи Франц. Будинок рясно декоровано необароковими елементами. Акцентом композиції є вежа, що завершується куполом. Декорував фасади цього розкішного палацу Едмунд Плішевський. Після смерті Юзефи Франц у 1907 році новим власником палацу став львівський інженер Карл Ріхтманн, відомий тим, що у 1910 році виконав 40-хвилинний політ над Львовом на повітряній кулі, а й тим, що викупив у збанкрутілого власника Еміля Браєра популярний у той час водолікувальний санаторій «Маріївка» по дорозі зі Львова до Винників. У 1930-х роках власниками вілли були граф Мечислав Ходкевич з дружиною, а після другої світової війни тут містилися лише медичні установи, так у 1950-х роках тут було дитяче відділення туберкульозного диспансеру, а згодом тут «оселився» Львівський обласний лікувально-фізкультурний диспансер, що функціонує тут донині. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 420-м.”

“З 1975 року через спорудження пам'ятника Івану Федорову перестав існувати невеликий сквер перед Успенською церквою. Під час земляних робіт виявили залишки двох стін, вежі та Босацької хвіртки. Фрагменти цих укріплень відреставрували.”

“А чи можна на території робити фото на фотокамеру??”

“Поморянський замок був вперше збудований із дерева у 1340 Миколою Свинкою. В середині 16ст його перебудовано з каменю як фортифікаційну споруду, що входила в єдину оборонну систему із Золочівським замком.. Замок витримав численні облоги татар та пожежі. Власниками замку були почергово родини Кердеїв, Сенінських, Собеських, Радивилів, Шептицьких, Прушнінських, Потоцьких. В 17ст замок перебудовано із руїн і укріплено, місту Поморяни надано Магдебурзьке право. Замок був улюбленою резиденцією короля Яна Собеського. Кажуть, що саме тут він познайомився з греко-католицьким монахом, що передбачив його королівське майбутнє. В кінці 18ст замок перебудовано під палац Юзефом Прушинським, який зібрав тут цінну колекцію творів мистецтва видатних європейських митців, а також унікальну колекцію монет, печаток та королівських автографів. Юрій Потоцький багато зробив для відродження замку після Першої світової війни, перетворивши його на гарну садибу з мальовничим парком аж до 1939. Після Другої світової в замкових палацах розміщувався спочатку райком компартії, потім – райвиконком, а згодом – ПТУ. У 1978 була проведена реставрація замку, з 80-х руйнується на очах. Такий стан, начебто реставрації, був 3 роки тому, при першому відвіданні.”