Церква у Закарпатській області

“Православна церква Московського Патріархату”

“Вид на це місто неперевершений. Шкода, що ми не змогли відвідати це село.”

“Місце де можна ні про що не думати”

“Церква св. арх. Михайла. XVIII ст. (можливо, 1733). (УПЦ) Колись це була чудова лемківська церква з усіма ознаками лемківського стилю – високою вежею з бароковим завершенням над бабинцем, шатровими дахами над навою та вівтарем. Дотепер збереглася гарна галерея з різьбленими стовпчиками, що обходить з трьох сторін бабинець і наву (це характерна ознака закарпатських лемківських церков). У 1778 р. в селі була дерев’яна церква. Теперішню церкву збудували в селі Руське в XVIII ст. (хоч переказують, що в Руське церкву теж звідкись привезли) і перевезли в Руську Кучаву в першій половині XIX ст. Можливо, саме тоді шатрові лемківські верхи закрили двосхилим дахом, і тепер тільки всередині нави та вівтаря видно шатрові стелі з заломами. Пізніше сильна буря знесла барокову вер -хівку, яку більше не відновлювали, а вкрили вежу бляшаним чотирикутним наметом. У 1986 р. церкву оббито бляхою. Нині споруда виглядає невтішно – повипадали різьблені стовпчики ґанку, дах над вівтарем підперто стовпами, колоди зрубу дуже попсуті часом і шкідниками. Якщо церква занепаде, то картина лемківського будівництва Закарпаття, і так дуже бідна, збідніє ще більше, а ми втратимо ще один дерев’яний шедевр. Дерев’яна дзвіниця є типовою для сіл Мукачівщини – чотирикутна каркасна конструкція з дуба, вкрита чотирисхилим наметом. Два більші дзвони виготовила фірма “Акорд” у 1931 р. замість реквізованих у Першу світову війну. Очевидно, тоді ж для дзвонів зроблено дзвіницю. Найменший дзвін – стародавній, з написом “DOMINE VOX MEA INAURIBUS TUIS””

“Церква св. духа. 1824. (УПЦ) Письмова згадка про священика в селі походить з 1640 р. Стару дерев’яну церкву прикрашали ікони з підписом Іллі Бродлаковича-Вишенського, маляра мукачівського. На іконі Спаса Вседержителя була дата: “месяца февраля дня 18, года 1666”. Далі повідомляли, що того ж року купив її Іван Стегун від маляра мукачівського Іллі і дав за неї вепра, а восени мав дати другого вепра або доплатити грішми. У 1692 р. місцева церква була філією Іванівців. У 1730 р. згадують бідну дерев’яну церкву св. Дмитра. Парохіяльні книги велися з 1774 р. На початок XX ст. 642 особи належали до греко-католицької конфесії. Дерев’яну церкву лемківського стилю передали в Руську Кучаву після спорудження теперіпіньої великої мурованої церкви базилічного типу, яка давніше присвятили св. Михайлу і будували за священика Федора Ґебея. У кінці 1940-х років майстри з Ґоронди зробили зовнішній ремонт церкви, а останній ремонт проведено в 1985 р. На підставці-аналої зберігся напис: “Сей стол даровал Іоань Ігнатоля 1908 года”. Біля церкви стоїть металева каркасна дзвіниця.”

“Багато років тому, завдяки родинним зв'язкам, я відвідував Hetyen відносно часто і заводив друзів. Відтоді родичі переїхали до Угорщини, деяких із них уже немає в живих. Більшість друзів теж покинули село. Їх залишилося небагато, і, на жаль, один з них також залишився живим. Я вдячний, що міг проводити значну частину свого вільного часу в Гетені, ніколи не було, щоб я повертався додому в поганому настрої. Планую ще одну поїздку. Останній. На цвинтар або до друга-двох. Але кордон і лікування там мене дуже відштовхують.”

“Дуже благодатне і духовне місце.”

“Дуже хороший св'ященник о.Іван, завжди допоможе добрим словом і ділом, дякуємо!”

“Чудовий священник, дуже турбується про місце та парафіян!”

“Чудовий храм зі старовинними фресками!”

“Дуже гарне місце можна посповідатись та попричащатись.”

“Тут можна помолитися, запалити свічку, вийти і продовжувати грішити. Міняє нас не свічка і молитва...”

“Старинаяя робочяя церква красивая”

“Звичайний храм УПЦ.Я була маленькою і пам'ятаю як будували храм”