Церква у Закарпатській області

“Хвала Христу за зустріч з божими дітьми на вечірній молитві! Благословіння та подяка за привітність. Щирі вітання з Дніпровської ХВЄ "Віфанія"! Який то Бог до нас всіх добрий!”

“Церква Покрови пр. богородиці. 1840. (УПЦ) Розповідають, що давніше село було на протилежному березі ріки і мало назву Попідлоззя. У 1888 р. після об’єднання Підполоззя і Романівця було запроваджено угорську назву Везерсалаш (Vezérszállás) на згадку про перебування в селі Ференца Ракоці II в 1707 р. Вперше стару дерев’яну церкву зазначено в 1692 р. У 1733 р. згадують дерев’яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. Пізніше парохія спорожніла. У 1774 р. верецький управитель Венцел Гайзлер забрав покинуту ділянку, а парохії дав нову, біля церкви. У 1798 р. згадують трухляву церкву в Підполоззі. На поч. XX ст. населення Підполоззя становило 167 греко-католиків. Філії були в селах Верхня Грабівниця (95 осіб), Яловий (дерев’яна церква, 74 особи), Абранка (дерев’яна церква, 205), Задільське (дерев’яна церква, 170), Шлоґ (дерев’яна каплиця, 45). Теперішня типова мурована церква з бароковою вежею збудована на місці дерев’яної за о. Василя Дулишковича. Нава має коробове склепіння, настелене з грубих дощок. Зі старого іконостаса збереглося кілька ікон, а новий встановили, згідно з угорським написом на окремій дошці, в 1912 р. за священика Івана Станканинця та куратора Івана Дужара. Ліва частина іконостаса згоріла, її замінили в 1980-х роках. З трьох дзвонів на вежі два походять з 1930 p., а один відлив Ласло Лайош у 1882 р. за священика Еміла Головачка, вчителя Михайла Годинця. У книзі “Триодіон” (Львів, 1701) записано, що купили її до “…церкви пудполоскои до заложенне храма Михайла Року Бжго АΨІЄ (1715)”, що, можливо, свідчить про освячення дерев’яної церкви в 1715 р. На книзі Октоіх залишив підпис о. Григорій підполозький у 1711 р., а купив її Марцій з дружиною Марією і передав до церкви 6 грудня 1711 р. Ще один запис свідчить, що книгу записано на церкву 18 січня 1762 р.”

“Історична та духовна родзинка Великого Березного”

“Красиво розташоване село в горах, лазарет і автобусне сполучення.”

“Дерев'яна архітектура 17 століття”

“Прикольно було відвідати, та гарно.”

“Церква св. великомученика Дмитра. 1903 Село, засноване в 1466 p., спочатку було в іншому місці, “на Селищу”, де нині є поле. Про священика згадують в селі ще близько 1640 р. У 1692 р. “страбичівська церква має ділянку з належностями”. Дерев’яну церкву св. Дмитра згадують у 1733 p., а священиком тоді був Іван Наливайко. В 1798 р. йдеться про нову дерев’яну церкву, збудовану 1794 р. і посвячену намісником Андрієм Кутком у 1795 р. До Страбичова тоді належали 24 філії, але багато з них були реформатськими селами і налічували лише по кілька греко-католиків. У 1880-х роках згадують дерев’яну церкву з трьома куполами (очевидно, лемківського стилю). У 1908 р. в селі було 1223 греко-католики, 32 римо-католики, 53 реформати, 85 євреїв.Нині у селі гарна базилічна церква з цікавим шпилеподібним завершенням, збудована з 1900 р. по 1903 р. за священика Євгенія Береца, сільського старости Юрія Шпеника, кураторів Андрія Шпеника та Юрія Іваня, церківника Івана Голуба. За 20 років підгнив вертикальний брус, так звана “стріла”, яка тримає хрест. Нову металеву “стрілу” та оновлений хрест встановили 18 листопада 1923 р. за священика Михайла Шуби. Виконав цю роботу за 1200 чеських корон бляхар з Кошиць (Словаччина) Йосип Паллагій. Останнє малювання в інтер’єрі виконала Тетяна Олесин.”

“Будівництво Церкви проводилося в 1847-1856 роках. На її будівництво майже половину коштів було виділено державою на прохання прихожан і клопотання Мукачівської греко-католицької єпархії. У повоєнні роки греко-католицизм спіткали важкі випробування, заборони і знущання з боку більшовицького віропогромного режиму. Після 1946 року, з метою знищення греко-католицької церкви, по­всюдно насаджувались віровідступництво та безбожництво. Щоб створити перед світом видимість невтручання держави у спра­ви церковних громад, сталінська атеїстична система під багнетами енкаведистів у березні 1946 року організувала і силою змусила львівських священиків провести "собор", на якому заздалегідь було підготовлено і зачитано документ про те, що греко-католицької церкви більше не існує, а всі церковні громади з їх майном переходять у підпорядкування Московського патріархату. 128 греко-католицьких священиків, які не дали згоди про перехід в московське православ'я, були репресовані і заслані на каторжні роботи в табори ГУЛАГу. В 1946-1949 рр. переслідування греко-католицької церкви не обми­нули і Кузьминську релігійну громаду. Священиком в селі був о. Іван Кость. За те, що не зрікся віри батьків, він був арештований енкаведистами, але, будучи родом із Пряшівщини і громадянином Словаччини та маючи оформлені документи на виїзд, виїхав з дозволу НКВС у Чехословаччину 1948 р. Після Львівського ''собору" було ліквідовано і Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію. З 1949 до 1991 рр. греко-католицька церква існувала в підпіллі.”

“Дерев'яна церква діюча, пам'ятка архітектури. Проведено повну реставрацію і реконструкцію будови яка за роки користування втратила свій початковий вигляд. Тепер знову постала в своєму початковому оригінальному вигляді. Повністю дерев'яна.”

“У 1921 році греко-католицька громада села вирішила будувати муровану церкву. Було обрано комітет зі спорудження храму. Великою була і заслуга дравецького пароха о.Степана Пайкошія. Почали будувати в 1927 році, наступного року вже було зведено стіни. Церкву посвятив владика Петро Гебей у 1929 році, але деякі роботи тривали ще до 1934 року. Іконостас зробив І. Павлишинець. Малювання в інтер’єрі виконав С. Сарновський. Церкву збудовано в центрі села, при головній дорозі. Споруда має добрі пропорції і струнку двоярусну башту з оригінальним завершенням у вигляді видовженої, шоломоподібної восьмигранної бані з двоярусним ліхтарем такої ж форми. У вежі три дзвони, найбільший з яких відлив Ф. Егрі у 1922 році, а дещо менший - виріб фірми "Акорд" 1936 року. До 2000-річчя Різдва Христового через дорогу від церкви споруджено каплицю. 07 червня 2014 року на святкову Вечірню прийшла велика кількість місцевих вірників, щоб напередодні великого свята, просити у Святого Духа очистити всіх нас від усякої скверни і спасти душі наші. Після завершення Вечірні відбувся молебень до Найсвятішого Серця Ісусового та освячення відновленого парку – монументу Слави Божої. Освячення здійснив владика Мілан. 15 листопада 2008 року, владика Мілан разом з отцями помолилися вечірню, після якої було освячено оновлений хрест перед церквою. Потім велика кількість вірників із запаленими свічками хресним ходом перейшли з храму на місцевий цвинтар. Тут було освячено владикою Міланом 14 каплиць нової Хресної дороги. 11 жовтня 2015 року владика Ніл освятив новий престол у Свято-Успенській церкві с.Баранинці.”

“Досить нова церква, побудована на початку 90-х років XX століття, виглядає красиво. Гарне подвір'я, чисте та прибране, є багато лавочок. Вхід на територію відкритий, можна погуляти і помолитися.”

“Ось де я ходжу до церкви!! Дуже красива церква. Тут є все необхідне для досягнення душевного спокою!!”

“Сама крута церква в моєму житті)”

“Церква св. духа. 1842. (УПЦ) У XVI та XVII ст. село мало своїх священиків. У 1692 р. згадують церкву з прилеглою ділянкою. В 1733 р. в селі була дерев’яна церква св. Марії з одним малим дзвоном, а в 1748 – з двома дзвонами. В 1797 р. жило тут 268 греко-католиків, а на початок XX ст. – 485. Теперішня мурована церква, яку давніше присвятили Покрові пр. богородиці і датують за шематизмом 1915р., є традиційною базилікою, увінчаною вежею з бароковим завершенням над головним входом. Північну стіну нави зміцнено низькими контрфорсами. Останнє малювання інтер’єру виконав Юрій Балог з Мукачева в 1995 р. Кам’яний хрест перед головним фасадом поставила група вірників у 1903 р. Поряд могила священика Іоана Долинича. На типовій каркасній дерев’яній дзвіниці, яка несе три дзвони, прибито дощечку з ініціалами І. Г. (очевидно, це автор дзвіниці) та роком спорудження – 1923. Найдавніший дзвін відлито за пароха Івана Чопея в 1794. Нині церква православна, а друга мурована римо-католицька церква належить місцевим німцям.”

“Супер чудове місце неймовірно свіже повітря та чарівний казковий крайовид”

“Церква Введення Пресвятої Богородиці, розташована на крутому схилі в оточенні дерев поважного віку, має тільки їй притаманні пропорції та художні деталі. У XVII столітті це була бойківська церква з трьома верхами, що зменшувалися догори ступінчастими заломами. Можливо, у 1759 році, згідно з написом на південних дверях, церква набула сучасного барокового вигляду. Судячи з величезних колод і патині на зрубі, спорудження храму можна віднести до XVII століття. У XVIII столітті, ймовірно, було зроблено лише нове вінчання вежі. На користь більш давнього походження церкви говорить також наявність ще одного входу в наву з південної сторони і готична форма арок-вирізів з боків великий арки, що з'єднує бабинець і наву.”

“Провели якісну реставрацію. Працює орган”

“Затишно, дуже доброзичливі парафіяни!”

“Хочу відвідати с.Феделешівці нині с.Крите.”