Церкви собори монастирі у Тернопільській області

“Свого роду візитка Кременця як і замок. Дуже красивий собор і головне він викарбовується у пам'яті і потім є що згадати не дивлячись фотографій.”

“Ніч була тихою. У вікні горіли кілька далеких вогників — вони здавалися чужими, як і все тут. Я сидів на краю ліжка й курив. Дим повільно танув у холодному повітрі кімнати. Стіни дивилися на мене, як незнайомі очі. У них не було жодного спогаду. Я раптом подумав: тут ніхто не знає, ким я був. Дипломи лежали у валізі. Валіза стояла в кутку, як доказ того, що моє минуле справді існувало. Іноді мені здавалося, що я міг усе це вига­дати: друзів, вулиці, голоси. Тут цього не було, а отже, ніби й не було мене. Вдень я ходив містом. Місто було спокійне, навіть лагідне. Люди поспішали у своїх справах. Вони не знали, що я колись жив інше життя, де були мої кафе, мої вечори, мої жарти. І я відчував себе тінню, що рухається серед світла. Увечері дитина спитала: — А коли ми повернемося? Я зробив ковток води й мовчав. Бо повернення не існує. Тепер є тільки «тут», і довго ще буде боліти «там». Я ліг на ліжко. Тиша була густа, як у зимових ночах. Я подумав, що завтра знову піду в це місто. Буду усміхатися людям, яких не знаю, і тихо вчитимуся жити наново. Можливо, це і є сила — жити з порожнім серцем, але продовжувати йти вперед.”

“Дуже добра робота з молоддю, найбільша шопка в Україні, проводять різні табори для дітей, за що не беруть грошей.”

“Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) — храм і парафія Центрального деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ в Тернополя. Збудована до 1636 року (дерев'яна), а у 1836 році дерев'яну церкву розібрали й на її місці звели муровану в стилі ампір із трьома візантійськими банями-куполами та дзвіницею (1837) із тесаного каменю. Біля церкви був старовинний цвинтар, де були поховані, зокрема, о. Петро Білинський, Євстахій Прокопчиць; після війни тут заклали братську могилу загиблих у 1944 році в боях за м. Тернопіль (після зруйнування цвинтаря (1960-ті) прах перенесли на Микулинецький цвинтар).Довгі роки тут був образ Божої Матері, оправлений у срібні з позолотою ризи (копія Ченстоховської ікони), який після знищення храму зберігали у церкві Різдва Христового (нині повернутий на старе місце).”

“Історія храму розпочалася в першій половині XVII століття (існують дані про 1630 та 1633 роки заснування). Через руйнування внаслідок воєнних дій перебудована 1717 (за історичним шематизмом Д. Блажейовського - 1733) року. До 1832 року була самостійною парохією села Вигнанка, згодом приєднана як філія до міста Чорткова, а на початку XX століття, після побудови Покровської церкви, в основному перестала вживатися. Після війни стояла замкненою і занепадала, аж поки 1967 року не завалилася центральна баня. Після цього випадку управління пам'яток архітектури УРСР провело реставрацію (з використанням металевих конструкцій, якими зафіксували зруби і оновлений купол. Церква на той час була тридільна з найвищою центральною банею, вкрита ґонтом. Внутрішнє убранство повністю втрачене. Восени 1989 року, під час виходу УГКЦ з підпілля, храм отримала у користування чортківська громада. Після того тривали реставраційні роботи, зокрема внутрішні стіни обшито дерев'яною вагонкою. Для збільшення площі церкви і середині 1990-х за згодою управління пам'яток добудовано бабинець, дах якого також вкрито ґонтом. Це змінило зовнішній вигляд споруди: замість класичної церкви подільського типу ми бачимо храм, що вражає своїми розмірами та унікальністю. Всередині привертає увагу дерев'яна різьба рам ікон, тетраподу, сповідальниці, поруччя та інших елементів. Похвально, що у церкві нема пластикових вазонків, різностилевих іконок на кожному сантиметрі площі та подібних ознак сучасного несмаку. Щоправда, на подвір'ї можна побачити композицію з "амфори", гірки каменів, горщика агави, що служить оформленням питної води, - данина сучасній примітивній моді. В інших деталях подвір'я акуратне: бруківка, газонна трава, ковані ворота. Біля церкви встановлено металевий хрест Тверезості і дерев'яний місійний 1991 року. В кінці подвір'я новозбудований парохіяльний дім, волейбольний майданчик. Церква однозначно варта пильної уваги мандрівника, що цінує історію, і може служити прикладом збереження дерев'яної пам'ятки в умовах сучасної України. Шкода, що громада не знайшла екскурсовода (про історію храму може розповісти парох, декан Чортківський о. Андрій, якщо вам пощастить його знайти.”

“Прекрасний храм з чудовою аурою. Чудове Місце для молитви.”

“Церква це завжди місце роздумів, надій, спокою та умиротворення. І хоча ще і досі відправа проходить в маленькій тимчасовій церкві , а сама церква не зовсім готова , вірю , що лишилось дуже мало , щоб вона незабаром вже приймала парафіян...”

“Красивий собор, дуже цікаве місце з чудовими краєвидами.”

“Дуже гарна церква , завжди сюди заходжу коли буваю в Тернополі . Церква невеличка , але дуже затишна , в середині дворик де можна перепочити , стоять лавочки . Дуже цікава та незвична архітектура”

“Дуже красива церква і ззовні і в середині!”

“Дуже гарний храм сам по собі, та ціную його суть і можливість прийти недалеко від дому.”

“Познайомилася у дворі церкви зі святим отцем - Дмитром, який доглядав за садом. Дивовижна людина, править в храмі з 1989 року. Довідалися від нього про історію відродження храму та про протистояння церкви радянській бюрократичній машині.”

“Дуже гарне місце, їхав у Бучач, побачив біля дороги, одразу зупинився”

“Храм, в якому діє жива спільнота. Це дійсно Жива парафія. Хто хоче пізнати Бога, вам в цей Храм.”

“Храм Пресвятої Євхаристії – це так звана велика сповідальниця. У ньому розташовані спеціальні кімнати – розмовниці, де прочани можуть духовно поспілкуватися зі священиком, приступити до Тайн Покаяння і Євхаристії. Храм освятив владика Василій Семенюк 4 грудня 2011 року.”

“Церква Покрову Пресвятої Діви Марії...”

“Всім треба ходити до церкви кожної неділі!”

“Просто хороше місце для роздумів”

“Святе місце, де зупиняється час! Чудовий новий собор має 33 бані, служби проходять щодня. Старовинні намолені храми та мощі святих Йова та Амфілохія завжди збирають тисячі віруючих. Почаївська ікона, перед якою багато століть відбуваються дива, Слід Стопи Богородиці, який Вона залишила на цій горі... Усього не перерахувати, сюди прагне Душа кожного, хто хоч раз був тут!!!”

“Пасувало б вентиляцію додати. Через нестачу кисню людям стає погано, та і загалом стояти некомфортно. Це проблема багатьох церков. Можна знайти спеціаліста по вентиляціях і прорахувати як це оптимально організувати. Не обовязково ставити рекуператор.”

“Святе і дуже цікаве, мальовниче місце. Спочатку це був скит Почаївської лаври, щоправда побудований на 20 років раніше за саму лавру. Безліч святинь: камінь на якому молився Серафим Саровський, хрест Микити Стоплніка та багато мощів різних святих. Так само, природа у всій її красі та зоопарк із лосем. Обов'язково замовляйте екскурсію, дуже буде корисно і не довго, оплата по можливості. Іти від лаври від 25-50 хвилин, по дорозі обов'язково відвідайте чернечий цвинтар.”

“Тут я ходжу в головний овіс фундації "Real Madrid"”

“Чудове місце для душі. Є велика іконна крамниця, можна замовити треби. Красива та доглянута територія монастиря. З кожним роком монастир перетворюється, збудована нова дзвіниця, каплички.”

“Час тут дійсно зупиняється... Від краси та величності храмів завмирає душа... Вічна слава Богу та майстрам...”

“Дуже любимо Рукомиш ! Завжди зупиняємось”

“Красива архітектура! Церква у гарному стані!”

“Будівництво та оздоблення греко-католицької церкви.”

“Колишній костел, зараз церква УГКЦ”