Церква в Ужгороді

“Дерев'яна архітектура 17 століття”

“Чудовий храм. Дуже гарний і красивий.”

“Гарний доглянутий римо-католицький храм з просторим, гарно озелененим подвір'ям. На подвірї є хрест, різьблена скульптура св. короля угорського Іштвана (Степана), за часів якого Угорщина почала перехід з язичництва в католицтво ,а також бюветик з водою, де кожен прихожанин і гість може помити руки.”

“Це духовний дім реформатського народу Раті. Якщо ви прийдете цієї неділі о 9:30 ранку, сміливо приходьте на службу.”

“Прикольно було відвідати, та гарно.”

“14 травня 2000 року в неділю Жінок Мироносиць, освятили основний камінь під спорудження першої в селі Кінчеш церкви. Проект взяли із Словаччини. В будові тісно переплелися візантійський та готичні стилі. Центричний п’яти банний храм прикрасив центр села. Дзвіницю з електричним приводом розташовано над дахом, між банями північного фасаду. Три бронзові дзвони вагою 500, 300 і 150 кг відлиті у чеському місті Оломовц. Досконалістю архітектурного задуму вражає інтер’єр храму. Внутрішній простір організовано так, що всі учасники служби як на нижньому ярусі, так і на хорах максимально долучаються до священнодійства. Вікна вівтарної частини прикрашають вітражі, виконані Людмилою Корж-Радько та Володимиром Кузнєцовим. Освячення храму провів єпископ Мілан 7 липня 2007 року.”

“Церква св. великомученика Дмитра. 1903 Село, засноване в 1466 p., спочатку було в іншому місці, “на Селищу”, де нині є поле. Про священика згадують в селі ще близько 1640 р. У 1692 р. “страбичівська церква має ділянку з належностями”. Дерев’яну церкву св. Дмитра згадують у 1733 p., а священиком тоді був Іван Наливайко. В 1798 р. йдеться про нову дерев’яну церкву, збудовану 1794 р. і посвячену намісником Андрієм Кутком у 1795 р. До Страбичова тоді належали 24 філії, але багато з них були реформатськими селами і налічували лише по кілька греко-католиків. У 1880-х роках згадують дерев’яну церкву з трьома куполами (очевидно, лемківського стилю). У 1908 р. в селі було 1223 греко-католики, 32 римо-католики, 53 реформати, 85 євреїв.Нині у селі гарна базилічна церква з цікавим шпилеподібним завершенням, збудована з 1900 р. по 1903 р. за священика Євгенія Береца, сільського старости Юрія Шпеника, кураторів Андрія Шпеника та Юрія Іваня, церківника Івана Голуба. За 20 років підгнив вертикальний брус, так звана “стріла”, яка тримає хрест. Нову металеву “стрілу” та оновлений хрест встановили 18 листопада 1923 р. за священика Михайла Шуби. Виконав цю роботу за 1200 чеських корон бляхар з Кошиць (Словаччина) Йосип Паллагій. Останнє малювання в інтер’єрі виконала Тетяна Олесин.”

“Будівництво Церкви проводилося в 1847-1856 роках. На її будівництво майже половину коштів було виділено державою на прохання прихожан і клопотання Мукачівської греко-католицької єпархії. У повоєнні роки греко-католицизм спіткали важкі випробування, заборони і знущання з боку більшовицького віропогромного режиму. Після 1946 року, з метою знищення греко-католицької церкви, по­всюдно насаджувались віровідступництво та безбожництво. Щоб створити перед світом видимість невтручання держави у спра­ви церковних громад, сталінська атеїстична система під багнетами енкаведистів у березні 1946 року організувала і силою змусила львівських священиків провести "собор", на якому заздалегідь було підготовлено і зачитано документ про те, що греко-католицької церкви більше не існує, а всі церковні громади з їх майном переходять у підпорядкування Московського патріархату. 128 греко-католицьких священиків, які не дали згоди про перехід в московське православ'я, були репресовані і заслані на каторжні роботи в табори ГУЛАГу. В 1946-1949 рр. переслідування греко-католицької церкви не обми­нули і Кузьминську релігійну громаду. Священиком в селі був о. Іван Кость. За те, що не зрікся віри батьків, він був арештований енкаведистами, але, будучи родом із Пряшівщини і громадянином Словаччини та маючи оформлені документи на виїзд, виїхав з дозволу НКВС у Чехословаччину 1948 р. Після Львівського ''собору" було ліквідовано і Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію. З 1949 до 1991 рр. греко-католицька церква існувала в підпіллі.”

“Церква Вознесіння Господнього. 1954. (УПЦ) У листопаді 1920 р. православна громада заволоділа греко-католицькою церквою, але рішенням суду в Мукачеві від 25 липня 1921 р. була зобов’язана повернути церкву. Справа затяглася, і церкву було повернуто аж 26 листопада 1926 р. У 1933 р. збудували дерев’яну православну церкву і біля неї дзвіницю, а від селянина Балога купили хату для православного священика. Муровану церкву почали будувати біля дерев’яної, яку розібрали аж у 1940 р. Землю під будівництво виділили Юрій Керекеш та Марія Товтин. У 1936 р. йшли підготовчі роботи, а восени заклали храм. Взимку та навесні звозили матеріали. Коли фундамент був готовий, владика Дамаскин освятив 12 вересня 1937 р. основний камінь, а перший священик цього храму о. Петро Угрин, що вів будівництво до 1940 р., прочитав акт осну-вання храму, який було вкладено у фундамент. Проект і креслення розробив протоієрей В. Коломацький. На початку 1937 р. за організацію будівництва православного храму єпископською відзнакою було нагороджено о. Василя Сокола, який того ж року перейшов служити в Нересницю. На 1940 р. було зведено стіни і вежу храму, але ще бракувало перекриття та бань. Коло південного фасаду ще стояла дерев’яна церква. З приходом радянської влади куратор Василь Федак сховав удома увесь церковний інвентар. На 1954 р. церкву було добудовано, але ще не поштукатурено. Малювання у храмі виконав Іван Андрішко в 1980 р.”

“Церква св. арх. Михайла. XVIII ст. (можливо, 1733). (УПЦ) Колись це була чудова лемківська церква з усіма ознаками лемківського стилю – високою вежею з бароковим завершенням над бабинцем, шатровими дахами над навою та вівтарем. Дотепер збереглася гарна галерея з різьбленими стовпчиками, що обходить з трьох сторін бабинець і наву (це характерна ознака закарпатських лемківських церков). У 1778 р. в селі була дерев’яна церква. Теперішню церкву збудували в селі Руське в XVIII ст. (хоч переказують, що в Руське церкву теж звідкись привезли) і перевезли в Руську Кучаву в першій половині XIX ст. Можливо, саме тоді шатрові лемківські верхи закрили двосхилим дахом, і тепер тільки всередині нави та вівтаря видно шатрові стелі з заломами. Пізніше сильна буря знесла барокову вер -хівку, яку більше не відновлювали, а вкрили вежу бляшаним чотирикутним наметом. У 1986 р. церкву оббито бляхою. Нині споруда виглядає невтішно – повипадали різьблені стовпчики ґанку, дах над вівтарем підперто стовпами, колоди зрубу дуже попсуті часом і шкідниками. Якщо церква занепаде, то картина лемківського будівництва Закарпаття, і так дуже бідна, збідніє ще більше, а ми втратимо ще один дерев’яний шедевр. Дерев’яна дзвіниця є типовою для сіл Мукачівщини – чотирикутна каркасна конструкція з дуба, вкрита чотирисхилим наметом. Два більші дзвони виготовила фірма “Акорд” у 1931 р. замість реквізованих у Першу світову війну. Очевидно, тоді ж для дзвонів зроблено дзвіницю. Найменший дзвін – стародавній, з написом “DOMINE VOX MEA INAURIBUS TUIS””

“У 1778 р. згоріла дерев’яна церква. Наприкінці 1788 р. на тому ж місці розпочато будівництво кам’яної церкви, яке йшло дуже повільно, і в 1798 р. церква ще не була готова. Внутрішнього оздоблення не було ніякого, бо все згоріло дощенту в старій церкві. Священиком тоді був Іван Леґеза. Ця церква стала третьою мурованою церквою Березького комітату. Іконостас до неї вирізьбив відомий тодішній різьбяр Мартин Духнович (Духновський). Теперішню розкішну муровану церкву збудували на кошти, виручені від продажу сільського лісу і землі та зібрані вірниками (по далеких і близьких місцевостях гроші збирали Михайло Шкоба, Микола Куліш, Петро Петруньо, Маркулин) стараннями о. Стефана Гойдича та кураторів Василя Мазюти, Івана Федаки. У 1927 р. розібрали стару церкву і почали будувати нову (основний камінь, за спогадом учасниці торжества Марії Колци, посвятили ще навесні 1925 p.), а на свято Різдва Богородиці в 1929 р. єпископ Петро Гебей посвятив готовий храм. Виготовив проект та керував роботою талановитий архітектор Михайло Білак з Підгорода, а зразком послужила його ж церква в Новому Давидкові. Запам’ятався також майстер Йосип Вайс, який одружився в селі. Мурували церкву шваби з Мукачева. Андрій Бежинець з Кучави та ще один місцевий майстер вкрили дахи бляхою. Іконостас роботи І. Павлишинця передав із закритого домбоцького православного монастиря о. Іван Карбованець, а сам І. Павлишинець доробив іконостас, припасувавши його до значно більшої церкви. Стінопис виконав мукачівський художник Мешко з сім’єю вже за радянського часу, за що отримав 17 тисяч карбованців. У храмі зберігають живопис Й. Бокшая. Великий дзвін забрали в війну. У селі було кілька римо-католиків, які мали свою дерев’яну дзвіницю, але вони з часом асимілювалися і передали два дзвони до греко-католицької церкви.”

“Багато років тому, завдяки родинним зв'язкам, я відвідував Hetyen відносно часто і заводив друзів. Відтоді родичі переїхали до Угорщини, деяких із них уже немає в живих. Більшість друзів теж покинули село. Їх залишилося небагато, і, на жаль, один з них також залишився живим. Я вдячний, що міг проводити значну частину свого вільного часу в Гетені, ніколи не було, щоб я повертався додому в поганому настрої. Планую ще одну поїздку. Останній. На цвинтар або до друга-двох. Але кордон і лікування там мене дуже відштовхують.”

“Католицька віра у селі Мочола згадується ще у XIV столітті, але дана церква була збудована у 1927 році. У часи Радянського союзу її закривали і уже коли Україна стала незалежною знову відкрили. Зараз тут проводять служби греко-католики та римо-католики угорською мовою. Силами церкви у селі встановлено красиву статую Богородиці.”

“РПЦ, яка отримала цей храм від органів влади, довели його до аварійного стану. На жаль, московська церква так зробила з багатьма греко-католицькими храмами. Сподіваємося, що колись це древній греко-католицький храм буде відновлено!”

“Дерев'яна церква діюча, пам'ятка архітектури. Проведено повну реставрацію і реконструкцію будови яка за роки користування втратила свій початковий вигляд. Тепер знову постала в своєму початковому оригінальному вигляді. Повністю дерев'яна.”

“Греко-католицьку церкву у селі почали будувати не так давно, у 1995 році, а у 2003 повністю завершену будівлю освятили на честь Різдва св.Івана Хрестителя. Не зважаючи на утиски радянської влади та заборону церкви, греко-католиків на даний час біля 200 чоловік, більше тільки реформаторів у селі. До речі, на задньому плані розташована реформаторська церква.”

“Це – велика церква відкриття якої було ще у 1938 році. Церква засвячена на честь Преображення Господнього, яке відзначається Церквою 19 серпня. Ще з вечора 18 серпня тут розпочинається святкові богослужіння, що продовжуються на протягом всієї ночі. Громада православних села Сасово є досить багаточисельна і дуже гарно відвідує свою церкву.”

“Дуже благодатне і духовне місце.”

“Греко-католицька громада та церква найстаріші у селі. А дана церква була побудована та освячена на початку ХХ століття, до цього тут була стара дерев'яна церква. Греко-католицька парафія була відроджена з 1991 року і налічувала на той час біля 700 чоловік, але з року в рік це число постійно зменшується. Також у 2005 році було відновлено будівлю парафії, де зараз функціонує дитячий садочок”

“Молода церква, яка будувалась на протязі трьох років і була освячена у 1997 році. Будували її здебільшого самі члени громади на безкоштовній основі, допомога була від нідерландських організацій та головного округу Закарпатської реформатської церкви.На даний час налічується біля сотні прихожан, що відвідують служби у храмі.”

“Це нова церква, побудована у 2007 році, а поряд знаходиться стара православна церква, в якій служби уже не проводяться.”