Церква в Ужгороді

“Затишний і сповнений особливою духовною атмосферою костел”

“Наш відпочинок просто ідеальним. Апартаменти дуже зручні, затишні, романтичні. Гарний вигляд на Берегівський лувр. Поблизу супермаркет. Ми і наше авто відчували повний захист всередині старовинного двору. Кожен з нас має свої спогади тут. Для дітей це було оригінальне ліжко.”

“Вперше за останні 10 років будучи на службі відчув що моє життя це краплина в морі, що треба зробити щоб все налагодилось зрозумів теж тут. Слава Богу за все. Слава Богу що зберегли люди свою УПЦ. З повагою воїн Олег з Житомира.”

“Відмінна хата в с.Грабовець, тепло і затишно”

“Гарна природа і чудовий краєвид”

“Храм намолений відчувається тиша Христос посереднас”

“Красива архітектура храму, гарно впорядкована територія.”

“Церква св. Матері Параскеви. 1864. (УПЦ) Перша згадка про село походить з 1378 р. Церква в селі була в 1692р. У 1733 р. згадують стародавню дерев’яну церкву з одним малим дзвоном, а священиком був Симон Нитка. На 1798 р. дерев’яна церква дуже занепала і потрібно було 1300 форинтів на її відбудову та 800 форинтів на відбудову дерев’яної фари. У 1881 р. ще існувала дерев’яна церква (згадують також дерев’яну церкву, що стояла на старому цвинтарі, – очевидно, це була давніша церква), біля якої добудовували кам’яну. Тривало будівництво за священиків Олександра, а пізніше Олексія Грибовських. На той час філії були в Фоґараші, Березинці та Верхньому Коропці. Очевидно, спорудження мурованої церкви тривало досить довго, бо в селі твердять, що після закладення фундаменту будівництво зупинилося, а церкву закінчили нібито аж у 1904 р. за священика Олексія Головача; цю дату написано на підлозі під вежею. Каміння, що легко тесалося, брали на околиці села. Будував церкву, за спогадами, майстер з Паланку. У нижній частині жертовника зберігся напис, що доносить до нас ім’я різьбяра: “Во славу Божію сей жертовник поставил Феєр Василій об лаловский 1906”. Кажуть, що В. Феєр зробив також іконостас та престол. На задньому боці кивота проступає напис: “Во славу Божу украшен храм сей в літо АЦИЄ (1955) у жертву благочестивих вірников святой православной церкви веси Лалова при священику Матинко М., півци Машіко В. Машіко М., куратори Калинин М. і Машіко М.” [В даті помилка: АЦИЕ не дає ніякої дати, треба АЦНЕ = 1955. Прим.М.Жарких] Останній зовнішній ремонт проведено в 1979 р. Як згадує Юрій Машіко (1912 р. н.), біля церкви стояла стара дерев’яна дзвіниця, а дзвони забрали в Першу світову війну. Теперішні два дзвони відлив Ф. Еґрі в 1921 p., а третій виготовив Октав Вінтер у Чехії теж у 1921 р. Очевидно, тоді ж, за кураторів Дмитра Машіка і Михайла Геґедоша збудовано нову каркасну дерев’яну дзвіницю. У 1998 р. споруджено цегляну дзвіницю. Тепер церква православна, а греко-католики відвідують римо-католицьку церкву, що належить місцевим німцям. Останній греко-католицький священик Федір Цібере був заарештований у 1949 р. і засуджений на 25 років. Помер за невідомих обставин у Львові 1950 р.”

“Церква Успіння пр. богородиці. 1907. (УГКЦ) Одна з найбільших на Мукачівщині (площа – 488 кв. м). Подібних храмів у Закарпатті небагато, і збудовано їх переважно в долинних селах. Особливо урочистим є головний фасад з двома вежами. Фундамент освятив 30 червня 1907 р. о. Георгій Шуба, коли поряд ще стояла стара дерев’яна церква. Інтер’єр оздобили набагато пізніше. Іконостас виготовлено в 1909 – 1910 роках. Малювання олією на металі 44-х ікон здійснив художник Юлій Віраґ, однак на на-місних іконах написано по-угорськи прізвища з датами “Кевсеґі 1909” та “Сілвай 1910”. Пензлю Віраґа належить і великий образ “Перша пречиста”. Позолоту іконостасу, ка-зательниці, престолів та інших предметів виконав місцевий парох о. Стефан Греньо, заощадивши таким чином для громади близько 6000 корон. Прикрашену церкву благословив у 1931 р. каноник О. Ільницький. Найдавніший дзвін походить з 1896 р., два інші – з 1924 р. У 1987 р. проведено ремонт церкви.”

“Прекрасне, світле, духовне місце!”

“Костел гарний, як у нас у Бежовцях. Такий же стиль, навіть схожий.”

“Величний храм, благодатний... Служба у храмі починається, Поступово наповнюється Благодаттю душа... Службу правлять не поспішаючи. Постоїмо, зітхнемо, помолимося, Ось, дивишся - і заспокоїться, Відгукується душа На усмішку, на терпіння, І на Ангельські співи, І на лепет малюка... Нам співають сиві голубки, Ми милуємось риізами, Розкривається душа! Службу правлять поволі...”

“Була нагода зайти сюди. Гарно, сподобалось.”

“Церква Різдва пр. богородиці. 1820. (УГКЦ) Назва села походить від слова “клячати” (ставати на коліна). Легенда пов’язує виникнення назви з моліннями людей навколішки за врожай, а ще сповіщає про церкву, яка колись запала під землю, і на її місці виникло озеро. У 1692 р. село було філією Іванівців, ав 1733р. – філією Лохова, але вже мало власну дерев’яну церкву. Теперішню типову муровану церкву збудували на пагорбі Макош. Храм повернули греко-католикам, а неподалік, на цьому ж схилі стоїть маленька римо-католицька церква. Інша легенда розповідає про братів Маковеїв, яких мучили за Бога, а з кожної краплини їх крові розцвітав мак. Через це клячанівці вирішили збудувати турню церкви в формі стебла з маковою голівкою. У 1992 р. церкву збільшили приблизно на 8 м, розбудувавши її в бік вівтаря. Будівельні роботи виконали Віллі Ліп та Михайло Соколович, а завершувальні – Юрій Бращайко та Михайло Сабов. На турні вказано 1913 рік – очевидно, дату покриття бляхою. Дата над входом повідомляє про ремонт храму в 1958 р. Старий стінопис перемалював О. Селіванов, він же ремонтував іконостас. Три дзвони встановили в окремій дзвіниці з металу.”

“Рідна моя церква,в якій я хрестився,вінчався і маю надію, з неї понесуть розп'яття для мого останього шляху, вона символізує серце села.,знаходиться в самому центрі села Лавок, збудована у формі продовгуватого корабля, який символізує Ноєв Ковчег,який веде нас по морю життя до тихої пристані..”

“Новий, гарний храм, у якому почергово є Римо-Католицька Меса та Греко-Католицька Божественна Літургія. Чудова акустика в храмі”

“Гарне, скромне, затишне місце! Православна громада села Нове Клинове була зареєстрована ще у 1994 році, одразу їй була виділена земельна ділянка для будівництва храму. До 1999 року храм був практично побудований і в ньому завжди завершувалися богослужіння. 22 вересня 2013 року проведено освячення престолу храму Георгія Побідоносця.  Освячення звершив архієпископ Хустський і Виноградівський Марк в числі священників та віран з навколишніх сіл. Громада цієї церкви є невеликою – до 30 подвір'їв, в числі яких є і віряни з навколишніх сіл де немає православної церкви – Неветленфолу (Дяково), Дюла (Юлівці), Оклігедь (Клинова Гора).”

“Затишне місце, маленький дитячий острівець з гойдалками. Едине що це невистачає сучасних лавиць зі спинками, щоб мож було відпочивати під кронами величних дерев.”

“На пасху 28.04.2019 було важко знайти аптеку, але ця працювала, за що ми вдячні.”

“В церкві відчувається атмосфера, спокою та затишку. Дуже гарна, темне дерево додає відчуття справжнього будинку для молитви. Настоятель церкви читає в кінці служби такі лаконічні і в той же час мега сильні, пробирають до скроні в серці і душі проповіді. Я закохалась в атмосферу цієї церкви з першого дня, коли увийшла до неї . Дякую”