Куда сходить у Хмельницькій області

“Величезна подяка пані Ірині за організацію чудового дводенного туру для школярів у м.Кам'янець-Подільський та Чернівці.Все було влаштовано на найвищому рівні- зустріч на вокзалі,чемний водій на новому автобусі,який розуміє потреби дітей,окрема подяка екскурсоводу Регіні за цікаві екскурсії та ігри для дітей.Шикарні обіди,вечері в місцевих ресторанах,турбота та розуміння-все це залишило найприємніші враження від туру. Дуже рекомендуємо.”

“Прекрасне місце, столик, лавки, мангал!”

“Стільки емоцій мені востаннє приносили подарунки під ялинкою, коли 4 роки було!”

“Пам'ятник сажотрусу. Скульптуру створив  митець з міста Дніпро.  Задумка створення пам’ятник сажотрусу  належить підприємцям з однойменного бару. Саме з їхньої ініціативи скульптор  виготовив першу на території України скульптуру представнику цієї давньої професії. Як жартома каже заступник міського голови Сергій Бабій, офіційного відкриття не було, бо сажотруси цього не люблять. А розмістився креативний пам’ятник на тротуарі вул. Зарванська.”

“Центр міста Хмельницький, як історичний, так і транспортний. :-) Все поруч, :-) тобто біля цього майданчику можна знайти все — кав'ярні/кафе і "швидкоїжу", банки та обмінники, магазини та крамниці, ринок, супермаркети та "секондхенди", музеї, ремонтні майстерні, й тощо.”

“Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор-виконавець, поет. Герой України (2009, посмертно). Один з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.”

“Як міряли не ясно, але місце цікаве.”

“Невеликий парк, по середині вулиці. Тут є цікаві лавочки для фотосесій”

“Якістю роботи задоволений. Дякую!”

“Скелі на високому схилі добре видно з води і з Дністровської Ревьєри.”