Advertisements

Відгуки

  1. Микола Параска ★★★★☆

    Цікавий скверик.Замалий,правда,трошки..

  2. Yuliia Lapushanska ★★★★★

    Люблю тут лишати їжу для тих, хто потребує. Або книжки... Одно разу... Йду. Йшла по справам. Живу поруч. Близько. Відходила. Буквально на 1 годинку. Лишила пиріг [він вийшов, як мені здалося, не дуже насичений смаком]. Він був ще теплим. Лишила близько 8 великих шамточків. В кульочку. Коли сідала, щоб змінити навушники тощо. Почула коментарі збоку ["християнка", а потім - "це вона нам лишила"]. А потім... Коли йшла. То... Ну, вже додому. Назад. Бачу - а там. Людей 11 біля тої лавки стоять. Його доїдають. Скажу чесно, це був найприємніший комплімент від Господа. Він так [завжди & завше] виручає! Ой...

Advertisements
  1. Василь Камінський ★★★★☆

    Затишне місце біля Філармонії,де можна заховатися від спеки чи навіть сильного снігопаду, але не вистачає зручних облаштованих доріжок(лавки там вже є декілька років),саме тому лише 4 зірочки.

  2. Сергій Максімов ★★★★★

    Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор-виконавець, поет. Герой України (2009, посмертно). Один з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.

Advertisements

Новий відгук