Куда сходить у Хмельницькому

“Гарне місце для прогулянки ( та випасу худоби )”

“Розраховуйте, що до цієї точки на мапі ви зможете доїхати автівкою. Все що далі вздовж берега - пішки, велосипед або повноцінний позашляховик.”

“Парк перед центральним входом до Університету. Парк невеликий, акуратний, стежать, підтримують у хорошому стані. Встановлено лавочки та урни. Є художні композиції із квітів, каміння та дерев. Доступ до парку вдень вільний, після дев'ятої вечора охорона людей не допускає.”

“Дивовижний пам'ятник. Герою Слава!”

“Величезна подяка пані Ірині за організацію чудового дводенного туру для школярів у м.Кам'янець-Подільський та Чернівці.Все було влаштовано на найвищому рівні- зустріч на вокзалі,чемний водій на новому автобусі,який розуміє потреби дітей,окрема подяка екскурсоводу Регіні за цікаві екскурсії та ігри для дітей.Шикарні обіди,вечері в місцевих ресторанах,турбота та розуміння-все це залишило найприємніші враження від туру. Дуже рекомендуємо.”

“Прекрасне місце, столик, лавки, мангал!”

“Стільки емоцій мені востаннє приносили подарунки під ялинкою, коли 4 роки було!”

“Пам'ятник сажотрусу. Скульптуру створив  митець з міста Дніпро.  Задумка створення пам’ятник сажотрусу  належить підприємцям з однойменного бару. Саме з їхньої ініціативи скульптор  виготовив першу на території України скульптуру представнику цієї давньої професії. Як жартома каже заступник міського голови Сергій Бабій, офіційного відкриття не було, бо сажотруси цього не люблять. А розмістився креативний пам’ятник на тротуарі вул. Зарванська.”

“Центр міста Хмельницький, як історичний, так і транспортний. :-) Все поруч, :-) тобто біля цього майданчику можна знайти все — кав'ярні/кафе і "швидкоїжу", банки та обмінники, магазини та крамниці, ринок, супермаркети та "секондхенди", музеї, ремонтні майстерні, й тощо.”

“Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор-виконавець, поет. Герой України (2009, посмертно). Один з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.”

“Невеликий парк, по середині вулиці. Тут є цікаві лавочки для фотосесій”

“Якістю роботи задоволений. Дякую!”

“Скелі на високому схилі добре видно з води і з Дністровської Ревьєри.”