Розваги & Туризм & Відпочинок у Львові

“Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ при Патріаршому Домі.”

“На місці сучасного будинку у 17ст стояли кам'яниці Серафинська (1630—1767) і Бранія (1686—1702). У 1776—1777 архітектор Петер Мюллер звів на місці цих кам'яниць нову триповерхову будівлю. В середині 19ст та на початку 20ст кам'яницю перебудовують; в одну з цих реконструкцій надбудовано четвертий поверх. У 1871—1889 кам'яниця належала Францішеку Ундерці, у 1916—1934 — Руському інституту «Народний дім».”

“Будинок збудований у 1909 році у стилі пізньої сецесії за проєктом Міхала Уляма на замовлення банківської фірми «Уніон», власниками якої були Адольф Лілієн та його син Едвард. Банк «Уніон» був розташований на першому поверсі, на третьому — єврейська організація «Керен Каємет ле-Ісраель», на четвертому з 1933 року — Єврейський спортивний клуб «Гасмонея», а на п’ятому поверсі розбудованої кам’яниці, відкрито фотоательє «Кордиан». Тут також містився Міщанський єврейський клуб. У 1925 році у приміщенні будинку містився склад фільмів Товариства Радіо Філмс у Львові, власником якого був Еміль Грубштайн, згодом також містився прокат фільмів «Paramount».”

“Чиншовий будинок Олександра Вікселя збудований у 1902 р. на розі вул. Руданського та пр. Шевченка. Це ранньосецесійна кам’яниця споруджена за проектом Юліана Цибульського з необароковими фронтонами та з вежею із вишуканим силуетом.. Після недавнього ремонту будинок в дуже хорошому стані. У 1910-1916 рр. тут мешкав геолог і географ, професор Львівського університету Е. Дуніковський, який у 1911 продав свій палац на вул.Драгоманова 42, в якому зараз розташований Національний музей імені А.Шептицького.”

“Будинок Австро-Угорського Банку, збудований у 1911-1914 рр., за проектом Міхала Лужецького.”

“Проектування будівель Санаторію Каси хворих міста Львова було доручено відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському. За короткий час — 1927–1929 рр. — автор розробив два проекти з ідентичним плануванням, але з кардинально відмінним дизайном фасадів. Проте коли креслення вже затвердили, архітектор вирішив за півроку переробити проект у модерністичному стилі. Такою будівля і постала. об'єкта. Санаторій є комплексом будівель. Найбільша (головна) розміщена на висоті узгір'я у глибині парку, серед дерев. Її чільний фасад видовжений і симетричний, з двома ризалітами з країв і одним у центрі, що об'єднані між собою балконами. А на підніжжі пагорба з півдня розміщено два корпуси зі значно простішим архітектурно-образним вирішенням. Вони фланкують вхід на територію комплексу з вул. Лисенка.”

“Один з небагатьох збережених міських палаців Львова першої половини 18 сторіччя. Тоді було збудовано щонайменш десять таких палаців садибного типу, з яких дійшли до нас цей (належав Замойським) та на площі Галицькій (належав Бесядецьким). На обох палацах є сліди реконструкцій у австрійський період, проте вони дотепер зберегли у собі садибний характер та озеленені ділянки навколо себе, що надає певне уявлення про те, як вони виглядали раніше.”

“Про раніший вигляд споруди можна судити за збереженою фотографією Юзефа Едера, зробленою орієнтовно до 1871 року. Саме тоді вулиці Широкій було присвоєно ім’я Коперника, під яким вона «живе» й нині. Отож, оскільки точна дата будівництва споруди невідома, візьмемо за відправну точку сучасної історії палацу 1921-1923 роки. Саме тоді архітектор Іван Баґенський переробив комплекс для потреб магнатів Бєльських, які вирішили влаштувати тут свою основну резиденцію. Бєльські – давній і знатний рід. Варто згадати хоча б Мартина Бєльського (1495-1575), який першим написав польською мовою всесвітню історію («Всесвітня хроніка». Краків, 1551) та історію Польщі з найдавніших часів до 1533. Серед фахівців досі немає єдиної думки, до якого архітектурного стилю відноситься ця споруда – чи то до академічного стилю модерну, чи то до неокласицизму. Щоправда, це не поодинока ситуація до львівської архітектури міжвоєнного етапу. Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада. Поціновувачам архітектурних красот вартує уважно приглядітися до  скульптурних декорів над вікнами, внутрішніми інтер’єрами, особливо парадного залу, та колонними портиками. Цікавими також є обрамлення вікон на зовнішні барельєфи.Сама будівля – двоярусна, цегляна. Особливої уваги також заслуговує аттик на першому ярусі. Будинок відгороджено від вулиці фактурним парканом. Стара історія палацу закінчилася з приходом радянської влади. Хоча на початках нова влада ще залишила половину будинку його господарям, розмістивши у другій – Спілку письменників. Таким чином споруду освятили своєю присутністю усі відомі львівські і не лише львівські поети та прозаїки того часу. Докладніше про цей період і про тодішніх господарів-гостей палацу можна дізнатися уневеличкому музеї, що діє в палаці, чи то пак в Будинку Вчителя.”

“Чотириповерхова кам'яниця споруджена у 1910–1911 роках за проектом, ймовірно архітектора Олександра Лушпинського, розробленим у архітектурно-будівельному бюро Івана Левинського на замовлення Чеслава Янковського. Збудована у постсецесійному стилі з сецесійними елементами.”

“Прибутковий будинок Якуба і Клари Ґрюнерів, збудований за проектом Фердинанда Касслера та Романа Фелінського архітектурним бюро Міхала Уляма 1910 р. Це — яскравий зразок чиншової кам'яниці, модернова пластика якої поєднує архітектурні елементи зі скульптурним оздобленням Зиґмунта Курчинського.”

“Чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1873–1876 за проєктом Адольфа Куна для княгині Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Це перша у Львові чиншова кам'яниця у стилі неоготики, найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Тут розміщувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітних майстерень та бюро. У 1910-х будинок став власністю закладу Оссолінських. Кам'яниця була споруджена як чиншова, що було найпоширенішим типом міського будинку у XIX – на початку XX століття. Проте вона особлива тим, що це другий будинок у Львові, який був споруджений у стилі неоготики (після неіснуючого сьогодні костелу монастиря Сакре-Кер), а також це — найбільший довоєнний житловий будинок у місті. Очевидно, що Сапіги, реконструюючи свій палац на вул. Коперника, у пишному необароковому стилі та споруджуючи таку кам'яницю, мали на меті вразити львів'ян своїм розмахом. У рядовій забудові вулиці Стефаника цей будинок і сьогодні є одним із найвищих. З боків межує з двома триповерховими кам'яницями, а з тилу — з ділянкою палацу Потоцьких.”

“Чудове місце зі смачним чаєм та йогуртним тортом, а також чудовою атмосферою!”

“Наріжний функціоналістичний будинок у центрі постав тут у 1930 році за проектом Генрика Заремби для «Дому емігрантів», які мали намір виїхати з Європи до Америки. Первісний проект передбачав його пишне оздоблення у стилі ар деко, проте від цієї ідеї потім відмовились — можливо, із економічних причин.”

“Великий вибір корисних подарунків для друзів і рідних. Є класні якісні бренди: блокноти Moleskine, шкарпетки і шапки Sammy Icon, горнята Sissyao, пледи Woolkrafts, скретч-карти і багато іншого. Можна підібрати подарунок на будь-який бюджет. Працюють до 21 години вечора, що дуже зручно.”

“Прибутковий житловий дім банкіра Міхала Стоффа. Виходить головним фасадом до вулиці Руставелі і одночасно до площі Петрушевича. Збудований 1906 р. у стилі орнаментальної сецесії фірмою Едмунда Жиховича за проектом Владислава Садловського. Тут два будинки – №8а та №8, які мають роздільні входи по центру, але спільне вирішення фасаду.”

“Палац на вул. Лисенка, 15 перебудований з вілли, яку 1856 року граф Володимир Дідушицький за 70 тис. золотих ринських купив у Е. Віняжа. Вілла була побудована у 1849 році. За проектом Вінцента Равського-старшого було почато перебудову, котра тривала аж до 1869 року. У 1870 році граф Дідушицький купив дві сусідні ділянки у Куркового товариства і одну у Т. Яніковського. Палац у стилі пізнього французького ренесансу, розташований посеред гарного парку з огорожею. На подвір’ї у стіну палацу вмуровані збережені від руйнації старовинні львівські портали XVII-XVIII століть, зокрема портал знищеного пожежею 1848 року костелу монастиря Францисканів. У палаці Дідушицьких містилися їх приватна галерея і бібліотека, відкриті для вільного огляду до 1939 року. Серед експонатів був всесвітньовідомий Михалківський скарб з VIII–VII ст. до н. е. сумарною вагою 7 кг золота. Нині будівля належить Службі безпеки України”