Таксі & Вантажні перевезення у Луцьку

“Привітно і сучасно працівники до людей,нажаль ремонт приміщення не мішало би в першу чергу,так як шкода працівників в такому приміщені працювати.”

“Зроблено ремонт, осучаснено приємна поштарка.”

“Гарна і затишна зупинка. Зручно чекати транспорт”

“Робота важка але в повазі у тих, хто кермує або чекає з рейсів. Маю двох племінників, що ходять по Європі. Життя в дорозі важке і для пасажирів.”

“В цьому відділенні завжди людей багато, але працюють швидко! Молодці!”

“Вдале місце розташування , прийнятна ціна, рекомендую це відділення)”

“Гарні спеціалісти по встановленню і ремонту ГБО”

“Чудове відділення , швидко, без черг”

“Обслуговують швидко, проблем не було”

“Тому що усе влаштовує.Якби ще директор розпорядився щоб на зупинці Туропин навели порядок кругом вокзалу.Я і решта населення були би щиро вдячні.”

“Прийшла ввечері, черга величезна, хлопці і дівчата працюють швидко, за 3 хв отримала свою посилку. Найкращі, хай вам Миколай щось хороше принесе Дякую за вашу роботу:)”

“НОВА ПОШТА ВЕСЬ ЧАС ВДОСКОНАЛЮЄТЬСЯ. ВВОДИТЬ НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ. ЯКЩО І БУВАЮТЬ ЯКІСЬ ПРОМАХИ - АЛЕ ПРИ БАЖАННІ МЕНІ ВДАВАЛОСЯ УСЕ ВИРІШИТИ. МЕНІ ДОПОМАГАВ МЕНЕДЖЕР ЦЬОГО ВІДДІЛЕННЯ ІГОР НОВОСАД. ДЯКА ЙОМУ.”

“Просто найкращі для меня протягом декількох років. Найкраще співвідношення вартості номера до його площі. Обслуговування просто супер. Був тут двічі чи тричі і кожного разу був у захваті. Процвітання вам!”

“Місце для району для Нової пошти супер. Працівники на рівні.”

“Взагалі найкраще відділення в Луцьку. Все чисте, нове. Коробки не валяються повсюди, а гарно складені. Оператори молоді привітні хлопці, я не встиг в телефоні таксі замовити, щоб все завезти, а мені вже винесли три великі коробки і склали в одне місце біля виходу. Є примірочна, не вкрадений канцелярський ніж, є розетки щоб перевірити гаджети чи підзарядити) буду тепер в Луцьку тільки туди ходити) О, і плюс що запаркуватися можна прямо біля дверей пошти)”

“Все файно, тільки навігатор веде не точно)”

“Була проблема із Олх доставкою - оператор випадково натиснула, що я забрав посилку, хоча я відмовився від неї. За 5 хв оператор подзвонила мені і запропонувала зі своїх коштів відшкодувати вартість посилки, врешті-решт відправник повернув гроші, але людяність працівників вражає.”

“Один з найбільших перевізників України”

“Буваю там не вперше. Дуже красиво. Працівники оперативні та привітні.”

“Вечір повільно стікає по запітнілому склу старого дизель-поїзда. Крапля за краплею, спогади, що більше не мають сили, але ще не навчилися мовчати. За склом вирує сірий горизонт — не дихай. Час змивається вітром, що більше не свіже повітря, а щось невидиме — тінь чи пам’ять, яка ковзає попід колеса. Усередині — бліде світло ламп, з яких давно вигоріла надія на яскравість. Воно тріпоче, наче крило метелика, що випадково потрапив у минуле. Пожовклі пластмасові панелі ледве тримаються на викручених, як життя, гвинтах. У щілинах між стиками — пил, що не просто осів, а причаївся, уважно спостерігаючи. Бордовий дерматин сидінь — натертий, потрісканий, засмальцьований часом. Він ще пам’ятає долоні, що шукали опори, сльози, що не встигли впасти, і очі, які не дочекалися відповіді. І часом здається, що на одному з сидінь ще залишилося легке втиснення — не від пасажира, а від спогаду, що вміє важити. У відбитті скла, можна побачити щось ще: якби придивитися довше, ніж зручно, там виникає обрій, якого не було. В ньому — незнайомий чоловік у капелюсі. Чи то біла, чи то гарячка, чи хтось, хто давно мав зійти. Його вбрання легке — мов парус, що ловить вітер сподівань, погляд — спрямований у простір, що ще не знає розчарувань. Та іноді здається — він не дивиться, а слухає. Щось із того боку вікна шепоче — не словами, а шелестом трав, чи стуком серця, що не твоє. Повітря пахне іржею, злегка вивітрілим перегаром, холодним чаєм і старим тюлем з вокзалу. І ще — чимось невловимим, як перший запах після сну, в якому ти був кимось іншим. Усе застигло — час тут не плине, а дихає глибоко й повільно, разом із скреготом коліс, разом із пульсом старого заліза. І часом в кутах вагона можна побачити рух — не мишу, не пасажира, а просто тінь, що не має власника. Цей вагон — не просто рух. Це кімната пам’яті, оббита дерматиновими віршами про те, що ми встигли забути. Тут двері зачиняються не просто від протягу, а коли спогад вирішує вийти. І в кожному стуку рейки чується щось більше за дорогу — шепіт минулого. Бо не все, що залишено позаду, зникло. Деяке — досі їде з нами, сидить поруч, мовчить — і тримає за руку. Й інколи, коли заснеш на ходу, воно обережно підкладає під голову свою відсутність.”