Церква в Івано-Франківську

“Перші відомості про місцеву церкву походять з податкових реєстрів 1578 р. Як подає акт візитації 1762 р. о. Миколи Шадурського, у 1731 р. коштом громади була збудована наступна деревяна церква, про що свідчив напис на одвірках. Це була триверха будівля, поряд розташовувалася стовпова дзвіниця. З плином часу церква руйнувалася і тому австрійська урядова комісія 27 листопада 1809 р. видала наказ про її зачинення. Але у 1814 р. заходами провізорів Матвія Гриціва і Василя Федорика та членів громади Василя Сазакова і Федя Федишина її, як зовні так і всередині відновлено і поблагословлено 12 грудня того ж року. Ця будівля простояла до 1882 р. Як повідомив 5 червня 1882 року митрополичу консисторію завідувач парохії о. Михайло Шведзіцький, в тім році громада надумала розпочати будову нової церкви і попросила дозвіл на її освячення. Будівництво розпочалося з приходом на парохію о. Володимира Филиповського. Тоді громада налічувала 500 осіб. Ревним помічником будови був сільський війт Іван Телішевський, за що митрополит Сембратович надав йому Похвалу 28 листопада 1887 р. У 1904 р. збудовано нову муровану дзвіницю, що замінила попередню деревяну з 1863 р. Перед 1912 р. до церкви добудовано присінок при західній стіні бабинця та капличку з тилу при східній стіні вівтаря. Церкву покрито повністю бляхою, що замінила попереднє гонтове покриття. У 1922 р., за пароха о. Завадовського церква розширена, ймовірно, добудовою бічних рамен. На початку 1960-х рр. зачинена і перетворена на так званий етнографічний музей. Відчинена 1989 р., тоді ж відновлена коштом громади.”

“Трохи закинуто. Ще ведуться роботи всередині.”

“Дуже чудове місце з якого видно Говерлу за 80 км”

“Замагора. Гарні Карпатські краєвиди.”

“Знаходиться в самому центрі села, відразу за магазином. Ласкаво просимо)”

“Церква св. вмч. Димитрія Солунського (УПЦ КП) належить до Болехівського благочиння Івано-Франківської єпархії. Побудована на кошти громади у 1870 році; кораблевидна, дерев’яна, однокупольна. Іконостас чотирьохярусний, новий був поставлений у 2008 р. Дзвіниця побудована 1998 р. Останній ремонт у храмі проводився 2014 р. Богослужіння проводяться кожної неділі та у великі свята.”

“Православна церква селища Вигода”

“На честь 350-річчя Івано-Франківська глави трьох українських церков освятили пам'ятний знак першої української церкви Святого Воскресіння у сквері біля Площі Ринок. Перша українська церква на цьому місці діяла у XVII столітті.”

“Духовне чисте місце. Як тут спокійно. Спеціально заїхали туди по дорозі додому з Карпат. Накупили ікон, помолились. Дуже чудове. Атмосфера єднання з Богом . Намолене місце. Загадала бажання”

“Місце де люди оздоровлюються, знаходять умиротворення і гармонію у стосунках в сім'ї. Якщо з вірою перебувати перед іконою Погінської Богородиці то можна навіть вимолити одужання за важкохворих які перебувають в лікарні і не мають змогли приїхати на це святе місце, в чому пересвідчився особисто. Місце де обов'язково варто бути і відчути особливий стан який важко передати словами.”

“Вчора відвідали цей Храм, екскурсію провів дуже приємний хлопець Андрій, який знається на своїй справі! Приємно спілкуватися та отримувати нові знання! Багато інформації, чудова аура та грамотний екскурсовод, залишають спогади і бажання повернутися знову! Дякуємо!”

“Гарна доглянута територія. Всередині церкви нічого не збереглося, зовнішній вигляд теж частково реконструйований”

“Надзвичайно гарне місце. Природа просто чудова. Краєвиди неймовірні. Монастир компактний. На території монастиря є 3 наземні храми і один підземний. Місце намолене. Під головним храмом похоронений гетьман Іван Виговський.”

“Декілька разів були, гарний краєвид відкривається”

“Одна з найвідоміших пам’яток Івано-Франківська є греко-католицький собор Воскресіння Христового, а раніше єзуїтський костел. Історія костелу досить цікава. Назва катедрального собору Святого Воскресіння є глибоко історичною, адже такою ж була назва головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році. На початку XVIII століття у Станіславові з’явилися отці-езуїти. У 1720 році на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Зеленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Коли копали котлован для фундаменту костелу то знайшли скарб — 14 тисяч злотих, з яких половина пішла на будівництво храму. Фінансову допомогу для будівництва костел отримував і від Вікторії Лещинської, дружини Йосипа Потоцького. Перший єзуїтський костел був відкритий на день святої Вікторії в 1729 році. Проте через проблеми зі слабким фундаментом стіни почали тріскати, і храм довелося повністю розібрати вже в 1752 році. Через рік почалося будівництво нового костелу, що тривало 10 років.”

“Храм Царя Христа УГКЦ у Франківську вражає масштабом і водночас відчуттям спокою. Сучасна архітектура гармонійно поєднана з атмосферою, де легко зосередитися на молитві й просто побути наодинці з собою. Це місце точно варте відвідин.”