Розваги & Туризм & Відпочинок у Закарпатській області

“Цікаво і незвично побачити на Закарпатті пам'ятник солдату австро-угорської армії, присвячений подіям Першої світової війни. Не знаю коли встановлений, але виглядає дуже непогано. Знаходиться у центрі села, на території реформаторської церкви.”

“Церква св. арх. Михайла. 1859. (УПЦ) У XVII ст. в селі була своя парохія і дерев’яна церква, яка стояла ще в 1788 р. У 1751 р. згадують добру дерев’яну церкву без образів, з двома дзвонами. На початку XX ст. Бенедиківці з населенням 450 осіб греко-католицького віросповідання були філією Руського. Теперішня церква – типова мурована споруда. У 1906 р. церкву розмалював художник Бейла Гавриїл Мігалі за 3000 корон, після чого 11 листопада її посвятили. Малювання в 1940 – 1941 роках здійснив уже згаданий В. Буреш, а настінна композиція в вівтарі містить підпис “Gogola 1941”. Іконостас вирізьбив І. Павлишинець. У 1938 р. в церкві збудовано хори за планом Андрія Васька, кошторис якого становив 12 200 корон. Дзвони встановили на металевій конструкції. Найдавніший дзвін відлив Ференц Вальзер у Будапешті в 1879 р. Біля церкви – два майстерно різьблені дерев’яні хрести. На могилах збереглося кілька дерев’яних профільованих хрестів.”

“Чудове місце для приємного маленького походу з сусідніх сіл або курорту Воєводино. Біля вершини відкривається кілька гарних краєвидів. Ви можете побачити чудові долини як на півночі, так і на півдні. Потрібно лише знайти місце, де менше дерев :)”

“Дуже гарне місце в лісі,але нажаль люди які там побували не дотримуються правил чистоти( Вода в криничці чиста,без мусора і це радує!”

“Церква св. Василя Великого. 1888. (УПЦ) Священик служив у селі в середині XVII ст. Найдавнішу згадку про церкву записано в 1692 р. З 1682 р. до 1711 р. в селі служив священик Андрій Поп. У 1711 р. на село напали татари і понищили церкву. У 1733 р. згадують дерев’яну церкву св. Василія без дзвонів. Роль дзвонів виконував дерев’яний щит, по якому били молотком. У 1797 р. філії були в Медведівцях, Се-ренчівцях та Балашівцях (нині їх приєднано до Копинівців). 1 серпня 1870 р. за священика Олександра Стецовича заклали фундамент, а 16 вересня 1888 р. за священика Петра Олага вікарій Віктор Гебей посвятив муровану базиліку, яка стоїть понині. При завершенні будівництва відзначився Василь Немеш, обраний куратором у 1885 р. На церкві позначено роком спорудження 1894, але це дата посвячення церкви після внутрішнього оздоблення, покриття бляхою та інших доробок, проведених В. Немешем. Друга дата (1988) – рік останнього зовнішнього ремонту храму. У церкві зберігають цікавий іконостас, виготовлений подібно до меблів з полірованого дерева. Позолотою покрито лише капітелі колонок та орнаментику. Над дверима хорів написано, що “НА УКРАШЕНИЕ СЕГО ХРАМУ ДАРУВАЛЪ ИВАНЪ ФЛЕНЬКО С ЖЕНОЮ ГАФІЕЮ 15 000 КАЧ 1935”. Твердять, що ці кошти пішли на спорудження хорів. Біля церкви стоїть проста каркасна одноярусна дерев’яна дзвіниця на бетонному фундаменті. Напис на великому дзвоні свідчить, що відлили його в 1928 р. в Малих Ґеївцях стараннями священика о. Степана Фесторія, кураторів Івана Бадзя, Михайла Симочка, Василя Фленька, Івана ПІманька. Менший дзвін відлили за священика Євгенія Уйгелія в 1922 р. Місцевий парох Юлій Тромпак провів 7 років у концтаборах Сибіру”

“Церква св. Івана Хрестителя. 1867. (УПЦ) У 1692 р. село згадують як філію Чопівців. З 1733 р. є згадка про дерев’яну церкву св. Іоана з двома дзвонами. У 1778 p., згідно з документами, в селі не було ні церкви, ні священика. У 1798 р. знову згадують дерев’яну церкву, яка простояла аж до будівництва мурованої, зведеної зусиллями о. Григорія Примича на місці дерев’яної. Оновлену церкву благословив 7 листопада 1907 р. о. Георгій Шуба. Іконостас, казательницю, жертовник, балдахін і циборію “прекрасно і чесно зробив” майстер з Галичини Іван Чміль у 1911 р., про що з метою реклами повідомила газета “Наука”. У 1938 р. збудували нові хори. Кошториси робіт зробили майстри Андрій Васько і Гайдош, а М. Гараґонич мав виконати малярську роботу. Над західним входом написана дата й 1867 р. (у шематизмі Мукачівської єпархії за 1883 р. церкву датують 1877 р.), а також 1989 – рік ремонту. Біля церкви стоїть ладна дерев’яна каркасна дзвіниця на бетонному фундаменті, вкрита шатровим дахом з ліхтариком і главкою. На великому дзвоні написано, що його вилив Ф. Еґрі в 1921 р. на кошти Стефана Білого та Михайла Герцуського на місце дзвонів, реквізованих у Першу світову війну. Менший дзвін, також роботи Ф. Еґрі з 1921 p., оплатили “американські русини”, а найменший належить до старих пам’яток. Кириличний напис повідомляє, що “Сей дзвонъ до веси Жуково иждивеніємь церковним излят у Пряшові року АΩКГ (1823)”, а напис латиникою згадує майстрів: “FUSA EPERIENSINI DER PAUL SCHMITZ ЕТ FRANZ LECHERER A. 1823”. Бетонний хрест біля дзвіниці поставив Василь Герцовський з мамою Анною Волошин у 1906 р. У 1950 р. місцевого священика Миколу Теґзу радянська влада заслала в концтабори Казахстану, де він помер у 1953 р.”

“Heilig Zwei Kasanaer Rabbi Rabbi Yehosef Tzadika Kadisha Beal Bnei Shlishim On Rabbi Chaim Shlomo Halevi ben Rabbi Yehosef Beal Shu'a Tova”

“по-третє: Христове воскресіння є певною запорукою нашого славного воскресіння для нас.”

“1 І ми знаємо, що коли наш земний намет зруйнується, ми маємо оселю, створену Богом, не рукотворну, але наш вічний дім небесний. 2 Ми зітхаємо в цьому тілі, тому що бажаємо покласти на нього нашу небесну оселю, 3 навіть якщо ми не виявляємося нагими, навіть коли ми одягнені. 4 Бо ми, що в цьому наметі, обтяжені та зітхаємо, бо не хочемо зняти цього, але зодягнутися в те, щоб смертне життя поглинуло. 5 І Бог, що підготував нас до цього, дав нам Духа в заставу. 6 Тому ми завжди впевнені й знаємо, що доки ми живемо в тілі, ми живемо далеко від Господа; 7 бо ми ходимо вірою, а не видінням. 8 Але ми маємо надію і воліємо вийти з тіла й повернутися додому до Господа. 9 Ось чому ми намагаємося бути добрими до нього, чи живемо тут, чи переїжджаємо. 10 Тому що всі ми повинні стояти непокриті перед судом Христовим, щоб кожен отримав те, на що заслуговує, відповідно до того, що він зробив у цьому тілі: чи добре, чи зло. «Коринтянам 5.”

“Католицька віра у селі Мочола згадується ще у XIV столітті, але дана церква була збудована у 1927 році. У часи Радянського союзу її закривали і уже коли Україна стала незалежною знову відкрили. Зараз тут проводять служби греко-католики та римо-католики угорською мовою. Силами церкви у селі встановлено красиву статую Богородиці.”

“РПЦ, яка отримала цей храм від органів влади, довели його до аварійного стану. На жаль, московська церква так зробила з багатьма греко-католицькими храмами. Сподіваємося, що колись це древній греко-католицький храм буде відновлено!”

“Нечасто можна побачити дві церкви різних конфесій на одному подвір'ї, у селі Форголань це відразу кидається в очі, може ще й через те, що більше нема на що тут дивитись. Реформаторська церква була побудована ще у XVIII столітті, але у 1844 році вогонь повністю знищив її. Через 10 років церкву відбудували і на протязі XX століття її декілька разів перестроювали та робили кращою, зараз вона досить велика, має 450 сидячих місць.”

“Греко-католицьку церкву у селі почали будувати не так давно, у 1995 році, а у 2003 повністю завершену будівлю освятили на честь Різдва св.Івана Хрестителя. Не зважаючи на утиски радянської влади та заборону церкви, греко-католиків на даний час біля 200 чоловік, більше тільки реформаторів у селі. До речі, на задньому плані розташована реформаторська церква.”

“Хороша церква для греко католиків.Сповідь перед службою 8.3”