Розваги & Туризм & Відпочинок у Закарпатській області

“Пам'ятник чеському письменнику Івану Ольбрахту.”

“Функціонує, вода смачна, рекомендую.”

“Рекомендую Свіже повітря і неймовірно красивий краєвиди Охайно Прикольні дерев'яні споруди Пару метрів і бункер”

“Церква Покрови пр. богородиці. 1840. (УПЦ) Розповідають, що давніше село було на протилежному березі ріки і мало назву Попідлоззя. У 1888 р. після об’єднання Підполоззя і Романівця було запроваджено угорську назву Везерсалаш (Vezérszállás) на згадку про перебування в селі Ференца Ракоці II в 1707 р. Вперше стару дерев’яну церкву зазначено в 1692 р. У 1733 р. згадують дерев’яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. Пізніше парохія спорожніла. У 1774 р. верецький управитель Венцел Гайзлер забрав покинуту ділянку, а парохії дав нову, біля церкви. У 1798 р. згадують трухляву церкву в Підполоззі. На поч. XX ст. населення Підполоззя становило 167 греко-католиків. Філії були в селах Верхня Грабівниця (95 осіб), Яловий (дерев’яна церква, 74 особи), Абранка (дерев’яна церква, 205), Задільське (дерев’яна церква, 170), Шлоґ (дерев’яна каплиця, 45). Теперішня типова мурована церква з бароковою вежею збудована на місці дерев’яної за о. Василя Дулишковича. Нава має коробове склепіння, настелене з грубих дощок. Зі старого іконостаса збереглося кілька ікон, а новий встановили, згідно з угорським написом на окремій дошці, в 1912 р. за священика Івана Станканинця та куратора Івана Дужара. Ліва частина іконостаса згоріла, її замінили в 1980-х роках. З трьох дзвонів на вежі два походять з 1930 p., а один відлив Ласло Лайош у 1882 р. за священика Еміла Головачка, вчителя Михайла Годинця. У книзі “Триодіон” (Львів, 1701) записано, що купили її до “…церкви пудполоскои до заложенне храма Михайла Року Бжго АΨІЄ (1715)”, що, можливо, свідчить про освячення дерев’яної церкви в 1715 р. На книзі Октоіх залишив підпис о. Григорій підполозький у 1711 р., а купив її Марцій з дружиною Марією і передав до церкви 6 грудня 1711 р. Ще один запис свідчить, що книгу записано на церкву 18 січня 1762 р.”

“Історична та духовна родзинка Великого Березного”

“Дуже красиво, але ЯК ШКОДА ЩО УЗ ПРОСТО ТАК ВСЕ ЦЕ КИНУЛА.. Все в прекрасному стані, але тепер це стоїть гниє.”

“Дерево чемпіон, це найбільший екземпляр сосни Веймутової, за межами північної Америки. Висота дерева понад 50 м. Діаметр стовбура 1.5 м. Розмах крони 18 м. https://youtu.be/tRe1mfP_zeA?si=llDg2XHD0odsxmX6 Відеофільм про цю сосну, на якому зйомка з дрона добре демонструє велетенські розміри цього дерева.”

“Красиво розташоване село в горах, лазарет і автобусне сполучення.”

“Дерев'яна архітектура 17 століття”

“ІМБА ПАРК ТАМ Є ДЕ ПОІГРАТИ ФУТБІК У ПАРКУ А НЕ ЯК МУЧАТИСЯ ЇХАТИ НА ФУТБОЛЬНЕ ПОЛІ ТАМ кукірін г2 і г2 про їздить і кугго S3”

“Прикольно було відвідати, та гарно.”

“Приємний підйом для прогулянки.”

“Церква св. великомученика Дмитра. 1903 Село, засноване в 1466 p., спочатку було в іншому місці, “на Селищу”, де нині є поле. Про священика згадують в селі ще близько 1640 р. У 1692 р. “страбичівська церква має ділянку з належностями”. Дерев’яну церкву св. Дмитра згадують у 1733 p., а священиком тоді був Іван Наливайко. В 1798 р. йдеться про нову дерев’яну церкву, збудовану 1794 р. і посвячену намісником Андрієм Кутком у 1795 р. До Страбичова тоді належали 24 філії, але багато з них були реформатськими селами і налічували лише по кілька греко-католиків. У 1880-х роках згадують дерев’яну церкву з трьома куполами (очевидно, лемківського стилю). У 1908 р. в селі було 1223 греко-католики, 32 римо-католики, 53 реформати, 85 євреїв.Нині у селі гарна базилічна церква з цікавим шпилеподібним завершенням, збудована з 1900 р. по 1903 р. за священика Євгенія Береца, сільського старости Юрія Шпеника, кураторів Андрія Шпеника та Юрія Іваня, церківника Івана Голуба. За 20 років підгнив вертикальний брус, так звана “стріла”, яка тримає хрест. Нову металеву “стрілу” та оновлений хрест встановили 18 листопада 1923 р. за священика Михайла Шуби. Виконав цю роботу за 1200 чеських корон бляхар з Кошиць (Словаччина) Йосип Паллагій. Останнє малювання в інтер’єрі виконала Тетяна Олесин.”

“Будівництво Церкви проводилося в 1847-1856 роках. На її будівництво майже половину коштів було виділено державою на прохання прихожан і клопотання Мукачівської греко-католицької єпархії. У повоєнні роки греко-католицизм спіткали важкі випробування, заборони і знущання з боку більшовицького віропогромного режиму. Після 1946 року, з метою знищення греко-католицької церкви, по­всюдно насаджувались віровідступництво та безбожництво. Щоб створити перед світом видимість невтручання держави у спра­ви церковних громад, сталінська атеїстична система під багнетами енкаведистів у березні 1946 року організувала і силою змусила львівських священиків провести "собор", на якому заздалегідь було підготовлено і зачитано документ про те, що греко-католицької церкви більше не існує, а всі церковні громади з їх майном переходять у підпорядкування Московського патріархату. 128 греко-католицьких священиків, які не дали згоди про перехід в московське православ'я, були репресовані і заслані на каторжні роботи в табори ГУЛАГу. В 1946-1949 рр. переслідування греко-католицької церкви не обми­нули і Кузьминську релігійну громаду. Священиком в селі був о. Іван Кость. За те, що не зрікся віри батьків, він був арештований енкаведистами, але, будучи родом із Пряшівщини і громадянином Словаччини та маючи оформлені документи на виїзд, виїхав з дозволу НКВС у Чехословаччину 1948 р. Після Львівського ''собору" було ліквідовано і Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію. З 1949 до 1991 рр. греко-католицька церква існувала в підпіллі.”

“Дерев'яна церква діюча, пам'ятка архітектури. Проведено повну реставрацію і реконструкцію будови яка за роки користування втратила свій початковий вигляд. Тепер знову постала в своєму початковому оригінальному вигляді. Повністю дерев'яна.”

“Поляна з чотирма джерелами мінеральної води знаходиться неподалік від села Кострина, за річкою . Через річку Уж підвісний міст, де і залишити авто, далі направо по вулиці і вліво через стопятдесят метрів по потіку десь метрів 500, доріжка, шлях нескладний, повітря лісове, чисте, корисно прогулятися. Потік приведе до поляни, на якій знаходиться чотири джерела мінеральної води. На смак солонувата з вмістом заліза, це видно по воді навколо джерел. На поляні є місце для відпочинку.”

“У 1921 році греко-католицька громада села вирішила будувати муровану церкву. Було обрано комітет зі спорудження храму. Великою була і заслуга дравецького пароха о.Степана Пайкошія. Почали будувати в 1927 році, наступного року вже було зведено стіни. Церкву посвятив владика Петро Гебей у 1929 році, але деякі роботи тривали ще до 1934 року. Іконостас зробив І. Павлишинець. Малювання в інтер’єрі виконав С. Сарновський. Церкву збудовано в центрі села, при головній дорозі. Споруда має добрі пропорції і струнку двоярусну башту з оригінальним завершенням у вигляді видовженої, шоломоподібної восьмигранної бані з двоярусним ліхтарем такої ж форми. У вежі три дзвони, найбільший з яких відлив Ф. Егрі у 1922 році, а дещо менший - виріб фірми "Акорд" 1936 року. До 2000-річчя Різдва Христового через дорогу від церкви споруджено каплицю. 07 червня 2014 року на святкову Вечірню прийшла велика кількість місцевих вірників, щоб напередодні великого свята, просити у Святого Духа очистити всіх нас від усякої скверни і спасти душі наші. Після завершення Вечірні відбувся молебень до Найсвятішого Серця Ісусового та освячення відновленого парку – монументу Слави Божої. Освячення здійснив владика Мілан. 15 листопада 2008 року, владика Мілан разом з отцями помолилися вечірню, після якої було освячено оновлений хрест перед церквою. Потім велика кількість вірників із запаленими свічками хресним ходом перейшли з храму на місцевий цвинтар. Тут було освячено владикою Міланом 14 каплиць нової Хресної дороги. 11 жовтня 2015 року владика Ніл освятив новий престол у Свято-Успенській церкві с.Баранинці.”

“Досить нова церква, побудована на початку 90-х років XX століття, виглядає красиво. Гарне подвір'я, чисте та прибране, є багато лавочок. Вхід на територію відкритий, можна погуляти і помолитися.”

“Дуже задоволений екскурсією на Синевир. Море вражень. Дякую хлопцям за чудову організовану екскурсію!!!”