Розваги & Туризм & Відпочинок в Ужгороді

“Дуже зручно, що зовсім близько іди за посилкою!”

“Дууууже добре місце, та й персонал привітний)) Дякую за відпочинок!!!”

“Церква Вознесіння Господнього. 1877. (УПЦ) “Апостол” з Чопівців зберігають у монастирі оо. Василіан у Маріяповчі (Угорщина). У книзі 1 жовтня 1636 p. записали, що купив її священик Михайло Чоповський з родиною за вісім угорських золотих від ігумена Феофана в Мукачівському монастирі. В 1692 р. церква мала “ділянку з усім належним”, а поряд виділили ділянку для вчителя. Розкішний стародавній дерев’яний храм згорів дотла через необережність із вогнем 23 грудня 1864 р. Відразу за ініціативою священика Григорія Примича почали будувати кам’яну церкву, яка стоїть у селі понині і після спорудження її присвятили св. Миколаю. Стараннями куратора Василя Лендєла отримали позику від Єпископського банку і купили ділянку для спорудження церкви. Спочатку поклали фундамент, на якому церква постала приблизно після 20-річної перерви. Минуло ще близько 20 років, поки брати Бицьки з Руського спорудили вежу. Роком завершення будівництва вважають 1905 р. (цю дату написали на підлозі при вході). Чудовий іконостас вирізьбив різьбар з Галичини Іван Чміль у 1920 p., а розкішні образи до нього намалював художник Юлій Віраґ у 1921 р. Іконостас посвятив 10 жовтня 1921 р. намісник Павло Шуба. Церква довго не мала настінного малювання. В 1938 р. місцевий бляхар М. Куруц перекрив дахи церкви. В 1988 р. зовні храм поштукатурили. Через рік художник Олексій Селіванов виконав малювання стін та склепінь. Як згадують, церківник Михайло Логойда (1927 р. н.) та Юрій Логойда (1911 р. н.), ще в кінці 1920-х років у Чопівцях поширився православний рух. У 1934 р. біля мурованої церкви збудували невелику каркасну дерев’яну православну церкву з бічними прибудовами до нави, вкриту етернітовим дахом з маленькою вежкою. Цю церкву розібрали близько 1945 р. після перебрання православною громадою мурованої греко-католицької церкви. Місцевий майстер Іван Шуга використав матеріал із церкви на спорудження одноярусної дерев’яної дзвіниці, вкритої стрімким етернітовим шатром. Великий дзвін походить з православної церкви. На дзвоні 1888 р. написано, що відлив його Георгій Гриб з синами стараннями Івана і Василя Логойдів та Василя Ленгила (очевидно, Лендєла). У Чопівцях народився відомий закарпатський різьбяр Іван Павлишинець (1905 – 1977), який зробив за своє життя близько 50 іконостасів та багато менших церковних атрибутів.”

“Виїжджав сюди декілька років тому на французькому фургончику, без проблем. Цього року заїхав на передньопривідному жигулі, і навіть трохи далі в лівий бік. Але було сухо. Щоправда маршрут веде трохи не адекватно. Зразу після переїзду треба повернути наліво, вздовж колій, повз станцію. Потім перед тунелем вниз під місток, по струмку (глибина 10 см.) і нагору.”

“Маршрут не з легких, вказівники відсутні, але заблудитися вважаю що складно, весь час видно шлях кудою ходять інші туристи. Є джерело де можна набрати води. З відпочинком та сидінням на вершині ( ще й +100500 фото було зроблено) вся пригода туди й назад зайняла 5годин.”

“Чудова атмосфера, тихе місце, сусіди не заважають.”