Таксі у Шептицькому

“Приємні водії, гарне обслуговування, вчасно завжди приїджають.”

“Часто користуюсь даною послугою вантажного таксі, й всім рекомендую!”

“Напіврозвалений тамбур старого радянського вагона. Металеві двері — мов щелепи іржавого звіра — щільно зімкнуті. На них — шрами часу, патьоки іржі та закіптюжений пил. І тільки вузька тріщина між стулками впускає тонкий промінь сірого, дощового ранку. Залізничні рейки, мов вени мертвого тіла, тягнуться в безконечність за вікнами, втрачаючись у вологому серпанку. Під ногами — бруд, злежаний і важкий. У ньому — розпливчасті плями, схожі на рештки давньої пиятики або щось гірше: наче хтось тягнув важке, тепле й мовчазне. Металеві поручні — облуплені, вкриті лускою іржі — здаються кістками часу, що ще пам’ятають чиїсь руки. Праворуч — металева урна з вицвілим написом: "ДЛЯ СМІТТЯ". Але сміття тут інше: зіжмакані ганчірки, обвуглені дроти, шматки ізоляції… і порожня пляшка з етикеткою “Пшенічная”, ніби залишена кимось, хто ще вірив, що це місце можна покинути. На стіні — подряпина, чи то записка, чи координати, чи проста істерика, витерта серветкою так, щоб нічого не лишилось. Тиша тут — як свинець у легенях. Вона не дозволяє дихати глибоко. І десь далеко — ледь чутне, тягуче шипіння, схоже на затяжну затяжку через фільтр. Може, то аномалія. Може, то просто дихає сам вагон. Двері не відчиняються. Або заїло. Або цей вагон більше не відпускає.”