Туристичний об'єкт у Луцьку

“Це найкращій музей у якому я була. Дрібнички у будинках додають справжньої старовинної атмосфери.”

“Це дуже цікаве і нестандартне місце, особливо для сімей з дітьми. Олені справжні красені: великі, спокійні й дуже фотогенічні. Їх можна годувати з рук (зазвичай на вході продають спеціальний корм), і це викликає море позитивних емоцій. Територія ферми доглянута, все організовано просто, але зручно. Працівники зазвичай радо відповідають на запитання, розповідають про тварин та ферму загалом. Атмосфера приємна й доброзичлива. Але варто розуміти: це не зоопарк і не парк розваг. Тут немає екскурсій з гідами чи розважальних програм — ви просто гуляєте і спостерігаєте за тваринами. Якщо очікуєте багато активностей — може здатися нуднувато. Чудове місце для неквапливої зупинки на годину-півтори, особливо з дітьми. Гарна можливість побачити тварин зблизька й просто відчути контакт із природою.”

“Варто відвідати історичну пам’ятку”

“Монастир тринітаріїв. Перші тринітарії на території України з'явились 1685 року. Це були вихідці з Іспанії. Орден тринітаріїв було засновано у 1199 з метою визволення християн із мусульманської неволі. Орден утвердився в Луцьку у 1717 р. Йому було вирішено передати церкву святого Михайла. За храм точилася постійна боротьба між православними та уніатами (греко-католиками), а на початку XVIII ст. він почав занепадати. Тринітарії взяли на себе зобов’язання відремонтувати будівлю. Ченці ордену купили поряд із церквою землю, де почали будувати новий бароковий комплекс, що складався з монастиря та костелу. 1729 р. було освячено новий тринітарський костел, до якого прилягав монастир. Стару Михайлівську церкву було розібрано. Тринітарії відігравали важливу роль у розвитку шкіл на Волині. Орден регулярно передавав значну суму на розвиток освіти краю. Після входження Волині до складу Російської імперії у 1863 р. тут зробили тюрму для політичних в’язнів, а в 1869 р. було розібрано костел (боротьба проти католиків)) Згодом у приміщенні монастиря розмістили окружний суд, де 20 років , коли Волинь знову входила до складу Польщі, відбулися гучні справи над комуністами, а поряд проводилися їхні страти.Нині у приміщеннях монастиря діє військовий госпіталь.”

“Взимку він не такий яскравий, звичайно, але коли я йшов тим парком, в мене було відчуття відпочинку. Якщоб не ті три жінки з жахливими обоиччами, що посередині парку”

“Пам'ятка жертвам ДСВ 2. Що тут ще писати?”

“Все супер! Замовляв для себе, вже не перший раз, і кожного разу дивує позитивне ставлення менеджера до замовника. Враження таке ніби дійсно рідні. "РІДНІ ВІКНА" Вам процвітання та по-більше клієнтів. Дякую!”

“Червоноградський міський парк – це справжній оазис природи в центрі міста! Просторий, затишний і доглянутий, він ідеально підходить для прогулянок, відпочинку з родиною чи друзями. У парку є багато затінених алей, де можна сховатися від спеки, лавочки для відпочинку та красиві зелені зони, які радують око в будь-яку пору року. Для дітей облаштовані ігрові майданчики, а дорослі можуть насолодитися прогулянками або зайнятися спортом. Особливо чарівно тут восени, коли листя створює яскравий килим. Паркова атмосфера заспокоює та надихає. Це місце, де можна втекти від міської метушні та наповнитися гармонією. Рекомендую для відвідування!”

“Вечір повільно стікає по запітнілому склу старого дизель-поїзда. Крапля за краплею, спогади, що більше не мають сили, але ще не навчилися мовчати. За склом вирує сірий горизонт — не дихай. Час змивається вітром, що більше не свіже повітря, а щось невидиме — тінь чи пам’ять, яка ковзає попід колеса. Усередині — бліде світло ламп, з яких давно вигоріла надія на яскравість. Воно тріпоче, наче крило метелика, що випадково потрапив у минуле. Пожовклі пластмасові панелі ледве тримаються на викручених, як життя, гвинтах. У щілинах між стиками — пил, що не просто осів, а причаївся, уважно спостерігаючи. Бордовий дерматин сидінь — натертий, потрісканий, засмальцьований часом. Він ще пам’ятає долоні, що шукали опори, сльози, що не встигли впасти, і очі, які не дочекалися відповіді. І часом здається, що на одному з сидінь ще залишилося легке втиснення — не від пасажира, а від спогаду, що вміє важити. У відбитті скла, можна побачити щось ще: якби придивитися довше, ніж зручно, там виникає обрій, якого не було. В ньому — незнайомий чоловік у капелюсі. Чи то біла, чи то гарячка, чи хтось, хто давно мав зійти. Його вбрання легке — мов парус, що ловить вітер сподівань, погляд — спрямований у простір, що ще не знає розчарувань. Та іноді здається — він не дивиться, а слухає. Щось із того боку вікна шепоче — не словами, а шелестом трав, чи стуком серця, що не твоє. Повітря пахне іржею, злегка вивітрілим перегаром, холодним чаєм і старим тюлем з вокзалу. І ще — чимось невловимим, як перший запах після сну, в якому ти був кимось іншим. Усе застигло — час тут не плине, а дихає глибоко й повільно, разом із скреготом коліс, разом із пульсом старого заліза. І часом в кутах вагона можна побачити рух — не мишу, не пасажира, а просто тінь, що не має власника. Цей вагон — не просто рух. Це кімната пам’яті, оббита дерматиновими віршами про те, що ми встигли забути. Тут двері зачиняються не просто від протягу, а коли спогад вирішує вийти. І в кожному стуку рейки чується щось більше за дорогу — шепіт минулого. Бо не все, що залишено позаду, зникло. Деяке — досі їде з нами, сидить поруч, мовчить — і тримає за руку. Й інколи, коли заснеш на ходу, воно обережно підкладає під голову свою відсутність.”

“Гарний фонтан. Гарно спроектований все супер. Не зрозуміло що за провід над ним походить??? І так можна було?”

“Природній заповідник практично в межах міста. Плюс для екології і місце для відпочинку”

“Обожнюю це місце. Були з родиною на вікенді”

Розважально-відпочинкова Зона у селі Долинка Волинської області є чудовим місцем для активного та спокійного відпочинку на природі. Цей мальовничий куточок приваблює як місцевих жителів, так і гостей регіону, які прагнуть провести час на свіжому повітрі.

“Рекомендую! Займаюся будівництвом все життя, але щоб до клієнта було таке ставлення... Щиро дякую за людяність, щірість, оперативність та спец ціну.”

“Дякую Пані Наталії за приємний відпочинок”

«Алея ліхтарів» — це унікальний та надзвичайно мальовничий арт-простір, розташований у самому серці Луцька на вулиці Глушець. Створена у 2017 році, ця алея пролягає вздовж однієї з паркових доріжок від центрального входу до романтичного Містка закоханих.

“Туристична стежина протяжністю 5 км. При вході та дорогою облаштовані лавочки та інформаційні стенди, є смітники. Навколи мальовничий листяний та хвойний ліс. Хороше місце для прогулянок, пробіжок та велопокатушок. Стежина висипана гравієм. Періодично трапляються велетні дуби та сосни. Рекомендую прогулятися цим мальовничим місцем.”

“Кликун Вогняр — це одна з сучасних скульптур-«кликунів» у Луцьку, яка символізує давню професію міських глашатаїв та сторожів. Він уособлює вогонь, світло і нічну варту міста.”

“Гуляючи старим містом, завжди заглядую в це прекрасне місце, рекомендую увечері”

“Я додав це місце на Карти Google, вказавши його як туристичну визначну пам’ятку. Але це також місце, повне історії, яка триває тут століттями. Місце роздумів. І місце релігійного культу. Сюди варто приїхати, помолитися і прочитати про це місце на інформаційних дошках. Шукайте інформацію в інших джерелах.”