Автостанція у Волинській області

“На автостанціі з‘явився сервіс з допомоги працевлаштування за кордоном - фірма «Сіріус». Надають вакансії, візову підтримку та страхування. Зручно, швидко, надійно: 10 років досвіду на ринку праці.”

“На автостанції є гарний базарчик де можна придбати цікаві речі за безготівковий розрахунок, хоча в самому Світязі велика проблема з терміналами і банкоматами.”

“5 зірок лиш за хорошого водія рейсу Луцьк - Володимир (20:50год) , але видайте їм нарешті нормальний автобус , який не ламається кожного дня !)”

“Капітально відремонтували приміщення автостанції. Оновили розклади та всю необхідну пасажирам інформацію. Давно зроблений ремонт в туалеті розрахований також на осіб з особливими потребами. Помітні камери скрізь по території і всередині - відеонагляд забезпечено. До літнього сезону підготувались як слід.”

“Професійно і швидко,роботою задоволений.РЕКОМЕНДУЮ.”

“Вечір повільно стікає по запітнілому склу старого дизель-поїзда. Крапля за краплею, спогади, що більше не мають сили, але ще не навчилися мовчати. За склом вирує сірий горизонт — не дихай. Час змивається вітром, що більше не свіже повітря, а щось невидиме — тінь чи пам’ять, яка ковзає попід колеса. Усередині — бліде світло ламп, з яких давно вигоріла надія на яскравість. Воно тріпоче, наче крило метелика, що випадково потрапив у минуле. Пожовклі пластмасові панелі ледве тримаються на викручених, як життя, гвинтах. У щілинах між стиками — пил, що не просто осів, а причаївся, уважно спостерігаючи. Бордовий дерматин сидінь — натертий, потрісканий, засмальцьований часом. Він ще пам’ятає долоні, що шукали опори, сльози, що не встигли впасти, і очі, які не дочекалися відповіді. І часом здається, що на одному з сидінь ще залишилося легке втиснення — не від пасажира, а від спогаду, що вміє важити. У відбитті скла, можна побачити щось ще: якби придивитися довше, ніж зручно, там виникає обрій, якого не було. В ньому — незнайомий чоловік у капелюсі. Чи то біла, чи то гарячка, чи хтось, хто давно мав зійти. Його вбрання легке — мов парус, що ловить вітер сподівань, погляд — спрямований у простір, що ще не знає розчарувань. Та іноді здається — він не дивиться, а слухає. Щось із того боку вікна шепоче — не словами, а шелестом трав, чи стуком серця, що не твоє. Повітря пахне іржею, злегка вивітрілим перегаром, холодним чаєм і старим тюлем з вокзалу. І ще — чимось невловимим, як перший запах після сну, в якому ти був кимось іншим. Усе застигло — час тут не плине, а дихає глибоко й повільно, разом із скреготом коліс, разом із пульсом старого заліза. І часом в кутах вагона можна побачити рух — не мишу, не пасажира, а просто тінь, що не має власника. Цей вагон — не просто рух. Це кімната пам’яті, оббита дерматиновими віршами про те, що ми встигли забути. Тут двері зачиняються не просто від протягу, а коли спогад вирішує вийти. І в кожному стуку рейки чується щось більше за дорогу — шепіт минулого. Бо не все, що залишено позаду, зникло. Деяке — досі їде з нами, сидить поруч, мовчить — і тримає за руку. Й інколи, коли заснеш на ходу, воно обережно підкладає під голову свою відсутність.”

“Чудове обслуговування! Підказали та допомогли по юридичним нюансам роботи в Європі!”

“Залишилися чудові враження від поїздки в автобусному турі разом з чудовим водієм Людмилою. Чистий, комфортабельний автобус, а головне - позитивний водій, який не тільки чудово водить автобус, але і може багато чого розповісти про своє рідне краї. Залишилися дуже задоволені.”