Ресторан & Колиба у Хмельницькому

“Щиро дякую вашій працівниці Анютці за ввічливість,щирість та її неземну доброту. Чудова,позитивна , дівчина. Ще раз щиро дякую Вам за вашу колегу.❤️”

“Відвідала ресторан і була приємно здивована роботою персоналу. Замовлення приймають не лише офіціанти, а й адміністратор. Кухня дуже смачна. Подача страв швидка. Рекомендую!”

“Смачна домашня кухня, доступні ціни.”

“Затишна, комфортна атмосфера, привітний персонал”

“Смачна піца, все смачно !!! Приємно ..”

“Завжди свіжа та смачна випічка На касі ввічливі дівчатка Обожнюю вашу пекарню ❤️”

“Звичайна, хороша їжа за нормальну ціну. Як зрозумів, працюють переважно за бенкетними замовленнями, але звичайний турист теж може добре пообідати. В середньому чек на повний обід нам коштував 100-120грн на кожного.”

“Дуже приємне кафе! Затишна атмосфера, привітний персонал і смачна кухня. Страви подають швидко, все свіже й добре приготоване. Особливо сподобались десерти та кава – дійсно на рівні. Ціни приємні, сервіс уважний. Обов’язково повернуся ще раз і з радістю пораджу друзям!”

Tony Pizza — це піцерія у Шепетівці, розташована на проспекті Миру, 28, куди заходять за стабільно смачними піцами та швидким сервісом. Заклад позиціонує себе як сучасна доставка піци з фокусом на якість і зручне замовлення.

“Затишне місце. Були там в будні, людей майже не було. Є варіант дістатись на авто до самого будиночку. По цінах - 300грн. Озеро дуже красиве й завжди затишно. Наскільки я знаю, можна купатись. Є обладнаний пірс. На території є сам будиночок, альтанка і мангал. Будиночок поряд з березами та хвоєю. Хоча з меблів все й старе, зате в випадку непогоди буде де сховатись.”

“Хочу поділитись враженням від закладу в якому святкували день народження 5 днів тому. Нереально смачна кухня, ввічливий та приємний персонал, надзвичайно тепла атмосфера закладу не може не спокушати повернутися сюди ще не один раз. Єдиним мінусом були 2 особи, які сиділи за сусіднім столиком і вели себе нахабно і неврівноважено. Вони прискіпливо ставилися до персоналу. Неадекватна поведінка цих осіб була єдиним мінусом. Шкода, що є настільки не виховані і не нормальні особи. Рекомендую заклад для проведення всіх важливих подій!!!!!”

“Все сподобалося. Територія велика і доглянута. Будиночки різної цінової категорії . Ми брали без зручностей, бо все було зайнято, але все ок. Туалетів достатньо і вони чисті. Душ літній, то ввечері трошки прохолодніша вода. Можна замовити сніданок. Домашня кухня, був суп гречаний, п'юре з котлетою і салат літній. Заплатили 320 грн на двох.Можна купити дрова за 50 грн в'язка.”

“найобують чучуть але людей нормально”

“Безкоштовний WiFi + домашня випічка та висока якість”

“Напої на любий смак! Саме живе та свіже пиво. Освіжаючі коктейлі.Оригінальні закуски. Жива музика.”

“Мега смачна кава. Варто завітати”

“Тут привітні господарі, найкраща кава у місті, а тепер можна і добре поїсти! Рекомендую всім, хто любить каву і "до кави"!”

“Центр міста Хмельницький, як історичний, так і транспортний. :-) Все поруч, :-) тобто біля цього майданчику можна знайти все — кав'ярні/кафе і "швидкоїжу", банки та обмінники, магазини та крамниці, ринок, супермаркети та "секондхенди", музеї, ремонтні майстерні, й тощо.”

“Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор-виконавець, поет. Герой України (2009, посмертно). Один з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.”

“Дуже затишне кафе. Смачні страви і гарне обслуговування.”

“Смачна паста карбонара, караоке, по середам в компанії трьох дівчат в подарунок пляшка шампанського, загалом все сподобалося”

“Файний такий скверик, відпочиваєш душею”