Храм Різдва Христового

"За час існування церква Різдва Христового зазнала перебудови і численних руйнувань. Перша письмова згадка датується 1543 роком, але вже у 1564 році храм був втрачений. На цьому місці наступна церква проіснувала з другої половини 17 і до початку 18 століття, поки не згоріла. Про зовнішній вигляд можна судити із плану Києва 1695 року, де церква була дерев'яною однобаневою спорудою. І знов було вирішено відновити на цьому місці Божий дім, будівництво тривало 40 років. Але на початку 1805 року з міркувань безпеки архітектори вирішили розібрати храм. На прохання вірників розпочалося нове будівництво храму на тому ж місці. Все ж церкву було вирішено побудувати ближче до Дніпра. Андрій Меленський у 1808 році розробив проект, який згодом був утілений в життя як архітектурна споруда. Митрополит київський Сипаріон затвердив його. Лише у травні 1809 року почалися будівельні роботи. Церква Різдва Христового стала яскравим прикладом класицизму, витриманого за всіма канонами цього напрямку. Під час побудови храму сталася пожежа на Подолі, але стіни будівлі уціліли і будівництво завершили. Церква Різдва за проектом представляла собою восьмигранник, який був перекритий куполом. Він був прикрашений люкарнями і банею з хрестом. Із західної сторони храму знаходилася двоярусна дзвіниця, зі сходу – напівциркульна на плані вівтарна апсида. З півночі на південь будівлю прикрашали чотири іонічні портики. Всередині був позолочений дерев'яний іконостас і безліч ікон у срібних рамках. Через брак коштів сама церква відрізнялася від задуманого проекту. Церква для українців має особливе місце. Тут знаходилася труна з тілом Тараса Шевченка, коли з 6 на 7 травня 1861 року відбувалося перепоховання поета із Санкт-Петербурга до Канева. Перед величезним скупченням народу благочинний церков Подолу Петро Лебединцев та настоятель храму Йосип Желтонозький провели панахиду за великим поетом. З того часу кияни почали називати цю церкву «Шевченковою». Через атеїстичну політику Радянського Союзу церква Різдва Христового була закрита, а потім використовувалася як гуртожиток. Згодом, коли відбувалася реконструкція Поштової площі, вирішили, що це не пам'ятка архітектури і доцільніше буде її знести. У 1936 році храму на Подолі не стало. Цінні речі, золото та срібні рами і оклади ікон були конфісковані. Дерев'яний іконостас спалили. Ікони продали за кордон. Місце храму довгий час пустувало. Згодом тут були тераса кав'ярні та сквер. Саму територію церкви було позначено пам’ятним знаком, а у 1997 році виклали контури фундаменту. За сприяння Київської міської влади протягом 2002–2005 років було вирішено відбудувати храм як визначну пам’ятку архітектури. На Різдво 2005 року споруду урочисто було освячено патріархом Філаретом. У середині церкви знаходиться посмертна маска Т. Г. Шевченка, а на фасаді будівлі висить меморіальна дошка з барельєфним портретом Кобзаря."

"Церква Різдва Христового згадується в документах з 1520 р., тоді вона була дерев'яною. На межі XVIII-XIX століть було вирішено замінити стару церкву новою кам'яною. Архітектор Андрій Меленський склав проект церкви в стилі класицизм. Будівництво почалось в 1809 р. Скорому завершенню будівництва завадила пожежа 1811 р., церква була повністю готова в 1814 р. Церква Різдва Христового увійшла в історію в 1861 р., коли саме тут 6-7 травня (18-19 травня по григоріанському календарю) прошйла панихида по Тарасу Шевченку перед його перепохованням на Чернечій горі в Каневі. Однак цей історичний факт не вберіг церкву від руйнування в роки боротьби радянської влади с релігією. Церква була знищена в 1936 р. Безпосередньою причиною знесення була ідея приєднання Поштової площі до урядового кварталу у Верхньому Місті. Той план перебудови старого Києва не був реалізований, и місце, где була церква, довго було порожнім. Потім тут відкрили літнє кафе, розбили сквер. В 1990-і роки виникла ідея відновлення церкви. В 2002 р. почалось будівництво, яке завершилося в 2004 р. Авторами проекту виступили Юрій Лосицький та Олена Мірошниченко. Храм був освячений напередодні Різдва 7 січня 2005 р. На фасаді нової церкви встановлена меморіальна табличка в пам'ять про панихиду по Тарасу Шевченку, а в самій церкві можно побачити копію його посмертної маски."

"Особисто мені церква дуже подобається. Там завжди менше людей, порівняно з іншими церквами, є лавки, де можна присісти, відпочити та насолодитися службою. Церква українського патріархату. Все супер, рекомендую."

"Дуже гарний архітектурний стиль, ікони та розписи."

"Гарні архитектурні форми, окраса площі, хотілося б потрапити всередину... Церква Різдва Христового – це візитна картка історичної місцевості Поділ у Києві. Відома вона, перш за все, як «Шевченкова церква». Тут знаходилася труна з тілом Тараса Шевченка, коли з 6 на 7 травня 1861 року відбувалося перепоховання поета із Санкт-Петербурга до Канева. Перед величезним скупченням народу благочинний церков Подолу Петро Лебединцев та настоятель храму Йосип Желтонозький провели панахиду за великим поетом. З того часу кияни почали називати цю церкву «Шевченковою». Через атеїстичну політику Радянського Союзу церква Різдва Христового була закрита, а потім використовувалася як гуртожиток. Згодом, коли відбувалася реконструкція Поштової площі, вирішили, що це не пам'ятка архітектури і доцільніше буде її знести. У 1936 році храму на Подолі не стало. Цінні речі, золото та срібні рами і оклади ікон були конфісковані. Дерев'яний іконостас спалили. Ікони продали за кордон. Відбудова часів незалежності України Місце храму довгий час пустувало. Згодом тут були тераса кав'ярні та сквер. Саму територію церкви було позначено пам’ятним знаком, а у 1997 році виклали контури фундаменту. За сприяння Київської міської влади протягом 2002–2005 років було вирішено відбудувати храм як визначну пам’ятку архітектури. На Різдво 2005 року споруду урочисто було освячено патріархом Філаретом. У середині церкви знаходиться посмертна маска Т. Г. Шевченка, а на фасаді будівлі висить меморіальна дошка з барельєфним портретом Кобзаря."