Парк Андрія Малишка вулиця Андрія Малишка 19, Дніпровський район, Київ, місто Київ

"Доглянутий парк, чисто, гарні дерева та алейки. Висаджені молоді деревця. Зручні лавочки, смітники. Прекрасне місце для відпочинку."

"Цій сосні 250 років. Вона досягає 2,8 метра в обхваті і піднімаєттся на 20 метрів вверх. Її назвали в честь льотчика Петра Нестерова, який займався експериментальними польотами."

"Тут є тінь у спеку. І лавочки (щоправда, більшість на сонці). Попри близькість до собачого вигулу тварин і їх слідів набагато менше, аніж у дворах будинків. Туалету, як зазвичай, немає, тому волею-неволю привчаємо дітей удобрювати природу. Поруч Броварський проспект, де постійно збираються жінки "найдавнішої" професії, тож не варто виключати можливість незручних запитань з боку дітей. Розпиття алкогольних напоїв відбувається у будь-який час доби. Під час реконструкції обіцяли побудувати дитячий майданчик, але згодом щиток з планом зняли, а площу під майданчик засадили катальпами. Відмічу наявність смітників, у т.ч. великих контейнерів, які перемістили ближче до проспекту (і тепер представники незаконної торгівлі овочами не займають баки своїми відходами). Головний плюс парку - близькість до дому. З інших районів Києва їхати сюди точно не варто."

"Один из моих любимых парков Киева! Андрій Самійлович Малишко Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1] Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року). У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини». Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Творчість У 1930 р. надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Упродовж 1935—1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. Андрій Малишко За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію. Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш. Протягом 1961—1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970). Кінематографічні роботи Написав тексти пісень до фільмів: «Щорс» (1939), «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1959), «Абітурієнтка» (1973). Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962). Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969)."