Нововолинський центр професійно -технічної освіти

"Супер"

"Бурса [1] [2] [3] (лат. Bursa - «кишеню, гаманець») - гуртожиток при духовному навчальному закладі в дореволюційній Росії.  Будівля в Кракові, Польща, де перебувала бурса Длугоша, проіснувала до 1840 року. В середні віки слово бурса означало загальну касу будь-якого союзу або установи, наприклад монастиря, братства тощо. Потім слово стали застосовувати переважно до каси гуртожитку учнів і до самого приміщення гуртожитку. Такі гуртожитки під назвою бурс, виникли спершу у Франції, де здебільшого на кошти благодійників (згодом і за плату) студентам університетів надавалася загальна квартира з повним змістом, причому жили тут разом студенти (що називалися Bursarii або Bursiati) перебували під суворим наглядом, не сміли виходити без дозволу, повинні були одягатися відповідно до приписів тощо. Інститут цей був поширений і в інших країнах, дуже часто маючи характер тільки приватного підприємства. Подібні структури існували у Франції в кінці XIX століття (фр. Bourse) і представляли собою безліч безоплатних вакансій в пансіонах при навчальних закладах або стипендій для учнів. Бурси в Росії (Польщі, Білорусі, Україні) Правити  Єзуїтський колегіум в Орші. На передньому плані, праворуч - будівля бурси. У Російській імперії під ім'ям бурси відомо було перш за все спеціальне гуртожиток при Київсько-братському училищі (згодом Київська духовна академія). Воно виникло в першій половині XVII століття за Петра Могили, перетворені складався при училище будинок для прийому в постійне приміщення для нужденних вихованців, число яких було дуже велике (простягалося від 200 до 500). Положення вихованців, які жили в бурсі (так званих бурсаків), вже в кінці XVII століття через безперервні військові конфлікти з Річчю Посполитою, розпуску козацьких утворень, з-поміж яких надходили і учні та матеріальна допомога, стає дуже незавидною: житло, їжа, одяг , запропоновані їм безоплатно, були дуже мізерні, і звичайним засобом підтримати матеріальне становище бурсаків вважався в кінці XVII і в продовження майже всього XVIII століття збір добровільних подаяння, що вироблявся самими вихованцями. Останні урочисто обирали для цього з-поміж себе щорічно двох так званих префектів, декількох асистентів і секретарів. Цим виборним вручалася особлива книга (Album), з якої вони обходили київських громадян і жителів околиць. Крім того, багато бурсаки становили собою похідні артілі, щоб співом кантів, проголошенням промов і віршів, поданням різних п'єс, відправленням церковних служб і т. П. Заробити потрібні їм кошти. У другій половині XVIII століття становище київської бурси починає поліпшуватися: при митрополиті Арсенія Могилянському вона була переведена з дерев'яної будови в кам'яне. У 1786 році збір пожертвувань вихованцями був остаточно заборонений [4]. Від Київської духовної академії назву бурси перейшло взагалі на всі гуртожитки при духовних навчальних закладах, особливо при семінаріях. У першій половині позаминулого століття стан цих бурс було ще дуже жалюгідне: крайня неохайність і занедбаність приміщень, зловживання при постачанні вихованців їжею і одягом, антигігієнічні умови життя, жорстокість у поводженні з вихованцями, нераціональні педагогічні прийоми (застращіваніе, збудження ворожнечі між бурсаками і ін. ) - все це надавало бурси негативний образ. Картина моралі бурси яскраво окреслена в відомих «Нарисах бурси» Н. Г. Помяловського (СПб., 1865, 2-е видання, 1874), публікація яких викликала широкий громадський резонанс. За радянських часів термін «бурса» став широко застосовуватися в іронічному сенсі до середніх спеціальних навчальних закладів, особливо до професійно-технічних училищ"

"Це дуже хороший заклад і поясньують Добре хороші викладачі кормлять смачно підкажуть поможуть пітримають"

"Загалом все добре"

"Дуже хороший навчальний заклад"