Замчище Белзького замку Грушевського 8, Белз, Львівська область

"Цей величезний пам’ятник-хрест символізує 1000-річчя Белза. Найстаріша частиною Белза – передмістя “Замочок”. Саме тут, на півострові, якій утворює злиття річок Солокії та Речиці, почалася історія давнього княжого міста Белз. Кінець давньоруському місту поклала татаро-монгольська навала у 40-х роках XIIIст. Після відбудови замку його остаточно зруйновано козаками. У 1938 році на місці, де був дитинець давнього Белза, побудували Кальварію – хресну дорогу (вздовж муру) по боках якої розташовані дві вежі-каплички. Її вид зовнішньо нагадує: тут колись був замок. Крім того, на території Замочку знаходяться два храми: костел Пресвятої Діви Марії і каплиця Св. Валентина, яку називають "Польовий вівтар". У рік святкування 1000-річчя Белза до Польового вівтарю повернулася подарована поляками ікона Белзької Божої Матері. З 1939 у костелі знаходився спостережний пункт: спочатку німецький, потім – совєцький, адже по річці Солокія з 1939 проходив кордон між Третім Рейхом і СРСР, а після закінчення війни і по 1951 – між Польщею та Радянською Україною. З Замочком тісно пов’язана історія ікони Ченстохівської Божої Матері, яку прийнято вважати чудотворною. За легендою, її написав в Єрусалимі на кипарисовій дошці через 13 років по смерті Христа його учень – євангеліст Лука, а потрапила ікона на давньоруські землі завдяки Кирилу та Мефодію. До Белзу ікона потрапила завдяки шлюбам руських княгинь із польськими князями. Пізніше її було вивезено У 1933 збудовано вежу-дзвіницю, увінчану зубцями, на фасаді вежі – історичний герб Белза у вигляді грифона, наданий у 1462 королем Казимиром. На брамі костелу інший герб Белза – пушкар з гарматою і латинським надписом “Belz constanter fidelis” (“Белз постійно вірний”)."

"Цікаве місце. Пам'ятник навіть історії, а археології. На жаль, на момент мого приїзду було повністю закрито. Все, що зміг – сфотографував через паркан. Пічалько."

"Тут, у Бельському замку, «500 років» зберігалася найцінніша картина християнства – ікона Богоматері з Немовлям. За переказами, ця картина була написана в Єрусалимі св. Євангеліст Лука (який не знав Ісуса, бо навіть не був євреєм, але знав Марію). Під час облоги Єрусалима Титом [Тіша бе Ав - תשעה באב] картина була чудесним чином врятована і збережена першими християнами десь на Близькому Сході (включаючи ту частину євреїв, які стали християнами, визнавши божественність Ісуса і порвавши з рабини з Єрусалиму...) . Коли Римська імперія стала християнською державою (близько 380 р. н. е.), образ був відправлений до столиці - Константинополя, і, згідно з переказами, перебував там, поклоняючись, "п'ятсот років". Коли Константинополь опинився під загрозою з боку іконоборчого руху (а потім через вторгнення мусульман і хрестоносців... картину знову сховали, і виявилося, що вона потрапила прямо до щойно хрещеної Київської Русі, країни, яка вже була православною і не такою загрозою, як Візантія. Одним із її безпечніших центрів було розташоване на річці Буг Влодзимеж Волинський – місто, особливо важливе для православної церкви (12 км від теперішнього польського кордону). Однак картина зберігалася в замку Белз, за ​​55 км на південь (4 км від сьогоднішнього польського кордону). А що буде далі – ми знаємо... свята ікона доходить до західного кордону Польщі у 14 столітті – до Ченстохови. (Казимир «Великий» – щоб отримати владу у вигляді корони – віддав чехам Сілезію... – зрада тисячоліття!). За Ченстоховою скінчилася Польща... і почалося Чеське королівство, де – щодо релігії – почало відбуватися різне. Картину вивіз із Белза Владислав Опольчик – один із князів П’ястів, двоюрідний брат тодішнього Казимира Великого, надзвичайно впливовий і винахідливий хлопець, який хитрав то тут, то там, аби лише заробити гроші. Оженився — де було вигідно, господарював, чим міг... і в Сілезії, і в Куявії, і в Мазовії, і в Рутенії (якої — від імені короля Угорщини — був намісником!), і в самій Угорщині. В Угорщині він навіть став другою за значенням особою в державі після короля – «палатином». Саме він запропонував повне позбавлення майбутніх царів влади – через т. зв «Кошицький привілей». Він посварився з одним із єпископів (через гроші, ха-ха) і мусив виправити свою «помилку» і почав проявляти благочестя. Тож він заснував монастир для монахів-паулінів у Юрі, в селі Ченстохова, і туди в 1384 році привіз із руського Белза чудотворну картину Діви Марії з немовлям, яка вже тоді була дуже відомою. Сталося це саме – 31 серпня 1384 року. Тому поляки співають «600 літ, Маріє, ти з нами...». З 1388 року пагорб, на якому стояв крихітний монастир, стали називати Ясною Горою. Тоді королем Польщі став Владислав Ягайло, а наш Владислав Опольчик продовжував втручатися в політику, вважаючи себе людиною номер 1. Він навіть намагався завоювати Краків і повалити Ягайла. Він також намагався спонукати Великого Магістра Тевтонського Ордену Конрада фон Валленроде до плану поділу Польщі між Орденом, Угорщиною та Чехією, але через неготовність Тевтонського Ордену до конфлікту цей план не був реалізований . тощо тощо Але пієтет - він виявив!"