Максаківський монастир Чернігівська область

"Якось проходили тургрупою в тих місцях. Від монастиря залишилось не багато, але руїни мальовничі. Якщо перейти залізний місток через річку ЛОЖ і забирати вправо, через 2км вийдете на берег ДЕСНИ, де є місце для табору і купання. Справа за ходом руху знаходиться село Овчарівка (колишнє Червоний Маяк). В село можна не заходити - воно на жаль практично покинуте... На фотках і монастир, і Десна і село..."

"Місце буде цікаве тим, хто любить недоторкану природу і історію. Сам монастир в занедбаному стані, інфраструктура відсутня."

"Монастир було засновано приблизно у середині XVI століття. У грамоті XVII століття є така згадка: «Біля перевозу максаківського, де старожитнє городище, монастир там колись, знать ще за Москви був». Під час російсько-польських воєн 1609-1618 років монастир зазнав руйнувань. Проте вже 1642 року ченці Трубчевського монастиря відновили у монастирі релігійне життя. Не бажаючи бути під правлінням московського царя, вони прийшли на Сіверщину і звернулися до київського воєводи Адама Киселя з проханням надати їм землі для відновлення релігійного життя. Адам Кисіль надав ченцям свої маєтності біля Максаків, подарувавши також с. Максаки та 4 сусідніх села. Спершу у монастирі було зведено дерев'яну церкву. Універсалами гетьмана Богдана Хмельницького від 15 травня та 16 травня 1651 року, виданим під час перебування гетьмана у таборі під Зборовом, заборонено козакам порушувати володіння Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, а також про підпорядкування холмських, ядужинських, пральничанських, височанських, красноставських і максаківських селян Максаківському Спасо-Преображенському монастиреві. 1653 року розпочалося будівництво мурованого Спасо-Преображенського собору - першого українського барокового великого храму Лівобережної України. Універсалом та наказом гетьмана Богдана Хмельницького від 11 жовтня 1654 року, виданими під час перебування гетьмана у Білій Церкві, підтверджено право монастиря на села Холми, Ядутин, Прачі, Високе, Красностав та Максаки, а також заборонено ніжинському наказному полковникові Іванові Золотаренку перешкоджати Максаківського Спасо-Преображенського монастиреві у володінні цими селами. З кінця XVII століття триває розбудова монастиря. Впродовж 1669-1680 років навколо монастиря було збудовано кам'яну огорожу, оточену валами та ровами. Над входом до монастиря була зведена двоярусна дзвіниця. На початку XVIIІ століття було збудовано двоповерхову муровану монастирську трапезну із Введенською церквою. З 1776 року в цьому монастирі мешкав Константинопольський патріарх Серафим, який утік з Османської імперії від утисків з боку мусульман. 1786 року, згідно церковних реформ Катерини ІІ, монастир було закрито і влаштовано у ньому лікарню для душевнохворих. 1803 року монастир було відновлено як одновірський. Одновірцями у Російській імперії називалися старообрядці, що зберігаючи свої релігійні традиції, переходили під юрисдикцію Російської православної церкви. 1820 року у монастирі сталася велика пожежа. Внаслідок відновлювальних робіт собор позбувся барокових бань, отримавши нові, у стилі класицизму. Також до собору з західного боку було прибудовано притвор. Пізніше, у 1870-х роках, дзвіниця була надбудована ще двома ярусами і також отримала нове завершення бані. Після пожежі та відновлення монастиря обитель змінила свій статус, а саме з 1829 року монастир став жіночим і діяв під назвою: Максаківський Свято-Троїцький монастир. У 1920-х роках монастир було закрито і впродовж 1930-1950-х років розібрано храми. До сьогодні збереглися лише залишки оборонних мурів, будинок ігумені та корпуси келій, а також дзвіниця без завершення."

"Взагалі від монастиря тут мало що залишилося. Дзвіниця, дім ігумені, - частково зруйновані, ще залишки оборонних мурів. Решту зруйнували і розтягли комуняки. Монастир знаходиться на пагорбі і звідти відкривається чудовий вид на луки."

"Неперевершена краса задеснянських луків оточує пагорб, на якому височіють руїни найбагатшого в 19-ст. монастиря Лівобережної України - Максаківського монастиря. Він стоїть на найвищому місці, і тому - жодного разу не підтоплювався, а був у "облозі" води."