Церква Миколи Притиска ПЦУ вулиця Хорива 5а, Подільський район, Київ, місто Київ

"Старовинний храм ще 17 століття, належить ПЦУ. Ввічливо з вами спілкуються, дадуть відповіді на питання, ніхто не виганяє, якщо не так стоїш чи не те щось питаєш. Атмосфера дійсно благодатна. Прекрасний розпис."

"Чудова самобутня церква із чудовим хором! В середині храму проникаєшся силою цього місця та Божою Благодаттю"

"Хороше місце. Спокійна атмосфера. Ідеальні умови для єднання з Богом для віруючих. На одній із ікон зберігається частина мощей Святого Миколая. А той, хто ще не знайшов у своєму серці Всевишнього, може просто насолодитися гарними іконами, архітектурою, величним іконостасом. Особливу увагу зверніть на оригінальний стиль малюнків, якими розписані стіни храму. Дуже гарно, як на мене."

"Одна з версій походження назви «Притиська» заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притисзлодія і тримав до появи вірян. Храм зазнав суттєвих пошкоджень під час пожеж 1718 та 1811 років, після чого споруду відновлювали (зокрема, у 1820-х роках — за проектом А. Меленського). Роботи з розбудови храму (розширення теплої Стрітенської церкви на першому ярусі дзвіниці, прибудова каплиці, утеплення основного приміщення церкви) здійснювалися у 30-х, 60-х і 80-х роках ХІХ століття. Крім того, в другій половині ХІХ ст. зведено другий ярус дзвіниці. У перші роки ХХ ст. в інтер'єрі храму виконано сюжетні розписи, близькі за манерою до розписів Володимирського собору. Вони доповнили більш ранні розписи 1830 року. Пам'ятка зазнала руйнувань за часів Другої світової війни: постраждала покрівля споруди, було зруйновано верх бані, в стінах і склепіннях з`явилися тріщини. У 1956-1958 pp. науково-реставраційні виробничі майстерні Держбуду УРСР провели капітальні ремонтно-реставраційні роботи. За проектом архітектора М. Александрової завершення храму набуло форми, яку воно мало у XIX ст. 1 січня 1960 р. церкву, за рішенням Київського міськвиконкому, було закрито для богослужінь. Відтоді й до середини 1970-х pp. в ній розташовувався склад Укркниготоргу. Від початку 1980-х відбувався новий етап реставраційних робіт, тут планувалося відкрити Театр поезії. У 1983 через підтоплення ґрунтовими водами стався обвал південно-східної частини споруди, внаслідок чого зруйнувалися баня та перекриття підкупольного простору. На сьогодні це хрестоподібна в плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму. Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко. Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на схід, але й нагадує про колишнє планування вулиць міста, до пожежі 1811 року. Порівняти: Будинок Петра I, Будинок Мазепи, Храм Миколи Набережного також стоять «кособіч» до сітки сучасних вулиць. Поблизу храму є Притисько-Микільська вулиця, що отримала назву від назви храму. На південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут кафедру в 1934—1935 pp. Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України). Службу Божу у храмі нині відправляє священство УПЦ КП."

"Дуже гарна старовинна церква, але потребує реставрації. Терміново!"