Сквер імені Володимира Івасюка. Хмельницький, Хмельницька область

"Цікавий скверик.Замалий,правда,трошки.."

"Люблю тут лишати їжу для тих, хто потребує. Або книжки... Одно разу... Йду. Йшла по справам. Живу поруч. Близько. Відходила. Буквально на 1 годинку. Лишила пиріг [він вийшов, як мені здалося, не дуже насичений смаком]. Він був ще теплим. Лишила близько 8 великих шамточків. В кульочку. Коли сідала, щоб змінити навушники тощо. Почула коментарі збоку ["християнка", а потім - "це вона нам лишила"]. А потім... Коли йшла. То... Ну, вже додому. Назад. Бачу - а там. Людей 11 біля тої лавки стоять. Його доїдають. Скажу чесно, це був найприємніший комплімент від Господа. Він так [завжди & завше] виручає! Ой..."

"Затишне місце біля Філармонії,де можна заховатися від спеки чи навіть сильного снігопаду, але не вистачає зручних облаштованих доріжок(лавки там вже є декілька років),саме тому лише 4 зірочки."

"Володимир Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область, УРСР — 24/27 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом, УРСР) — український композитор-виконавець, поет. Герой України (2009, посмертно). Один з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!). Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося… Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів. Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання. Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш."